Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ТВОРЧОСТІ ТОМАСА МАННА



1. Томас Манн майстер інтелектуального роману.

2. Філософський зміст «великих романів» Т. Манна: «Смерть у
Венеції», «Тоніо Крегер», «Маріо і чарівник».

3. Творчий метод Томаса Манна, його новаторство.

1.Томас Манн — майстер інтелектуального роману


Томас Манн увійшов у світову літературу як проза­їк, що переосмислив давні міфи про долю світу і людини, призначення митця і мистецтва, ролі сім'ї в суспільстві. Діапазон інтересів письменника був ве­ликий — від реалістичної сімейної саги до зобра­женні цілої епохи; від класичних сюжетів німецьких легенд до зображення тонких психологічних хвилю­вань особистості. Можливо тому він популярний і понині, оскільки ті катаклізми, характерні для його часу, продовжують загрожувати і сучасному суспі­льству.

Німецька література XX століття знає двох бра­тів Маннів — Генріха і Томаса. Проте більшої по­пулярності в галузі літератури здобув саме Томас Манн, що став лауреатом Нобелівської премії з лі-

тератури у 1929 р. Карел Чапек залишив доволі емоційний портрет письменника: жорстокі риси, кощавий, до суворості прямий і щось по-хлопчачому відкрите в об­личчі. Молодший Манн пройшов однаковий із братом шлях від буржуазного про­світительства до пролетаріату, тільки дещо складніший і довший. Якщо стиль твор­чості Генріха зводився до сатиричного і гротескного, то стиль і виклад у творах Томаса Манна— аналітико-інтелектуальний. В.Днєпров зауважив: «У його творах напружується і рушає осягаюча загальна думка, образ переходить у думку, а дум­ка в образ. Опис, діалог, стиль, композиція розкривають у нього інтелектуальну тезу...».

Томас Манн— це найскладніший письменник XX століття. Складність його творчості викликана кризою буржуазної думки. Цей письменник є досить супереч­ливий: як представник критичного реалізму, з одного боку, він критикує буржуазну дійсність, а з другого, — шукає в ній елементи позитивного. Доба, у яку жив пись­менник, ставила найтривожніші запитання: що коїться з людяністю; чи справді ро­зум не всевладний.

Концепція людини Томаса Манна досить складна. З великою силою поетизував він світле начало в людині, її розум, людяність і доброзичливість. Але водночас йо­го завжди цікавили ірраціональні і навіть патологічні сторони людського «я». Саме тому герої його творів будуть дещо незвичайними.

Томас Манн народився 6 червня 1875 року у старовинному портовому містеч­ку Любеці на півночі Німеччини. Його батько Иоганн Генріх Манн був заможним торгівцем зерном і міським сенатором. Мати, уроджена Юлія де Сільва Брунс,




була донькою німецького переселенця-плантатора з Бразилії, жінка музично об­дарована. Саме такий змішаний тип дав можливість поєднатися у Томасі двом протилежностям: стриманість і повага до людської особистості, притаманні лю­дині півночі, а також тонке відчуття і любов до мистецтва людини півдня. В ро­дині Маннів було 4 дітей — два хлопчики і дві дівчинки. Дитинство Томаса було щасливим, він захоплювався музикою, живописом, літературою, відвідував реа­льну гімназію, але йому страшенно не подобалося вчитися. Писав вірші, п'єси, які ставив для своєї родини.

Згідно з сімейною традицією Томас Манн повинен був одержати у спадок під­приємство по торгівлі зерном, проте після смерті батька у 1891 р. від зараження крові торговий бізнес довелося припинити. В 16 років Манн разом з родиною пе­реїхав до Мюнхена, який на той час, як і нині, був інтелектуальним і культурним центром Німеччини.

В Мюнхені Томас влаштовується працювати в страхову компанію, займаєть­ся журналістикою і збирається в подальшому стати письменником, беручи при­клад зі свого старшого брата. Стає вільним слухачем Мюнхенського університе­ту з курсу історії і політекономії, потім покидає курси і востаннє вирішує присвятити себе літературі. Влаштувався редактором в сатиричний щотижневик «Сімпліціссімус», у якому з'явилися його перші оповідання, що увійшли до збі­рки «Маленький пан Фрідеман» (1898 р.) У цих оповіданнях письменник з іро­нічною і в той же час сумною інтонацією зобразив хвилювання молодого худо­жника, котрий у відчаї шукає сенс життя. Письменник прагнув пізнати дух свого часу, здатність мистецтва і творчої особистості зрозуміти людську історію, що поєднує спільне та індивідуальне. На початку свого творчого шляху він визна­чив головний принципсвоєї діяльності: «глибоко пізнавати і прекрасно втілю­вати». На світогляд Т. Манна вплинули два протилежних напрями. З одного бо­ку, він усвідомлював себе наслідувачем класичних традицій Г. Лессінга, Й. Гете, Ф. Шиллера, а з другого, — його приваблювали сучасні філософські й мистецькі теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Вагнера, котрі, на його думку, визначили нові шляхи пізнання трагічного світу. Певний вплив на письменника мали і ні­мецькі реалісти, від них іде та особлива меланхолійність і мрійливість героїв, що не можуть знайти місця в буржуазному оточенні. Він також вивчав досвід російських реалістів Л. Толстого, І. Тергенєва, А. Чехова.



Для ранньої творчості Т. Манна характерне сплетіння критичних елементів і пошук власних ідеалів, його не задовольняє існування людини в капіталістичному світі, який він порівнює з в'язницею, намагаючись знайти можливість виходу в ін­ший простір— волі, творчості, краси. Тему життя буржуазної родини та інших письменник продовжив у першому і найбільш відомому романі «Буддендроки», ко­трий носить автобіографічний характер і приніс авторові популярність та світове визнання.

«Будденброки» (1929 р.)

Роман являє собою велику оповідь про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Основою для сюжету послужила історія про занепад і крах однієї торговельної фірми в Любеці. Використовуючи традиційну форму сканди­навської сімейної саги, письменник надав своєму творові воістину епічні риси: в долі героїв можна простежити долю всієї буржуазної культури.


Ознаки сімейної саги:

— стереотипна побудова;

— картини сімейної ідилії довгі і монотонні;

— обіди та вечірки перетворювалися у певну сцену, де розігрувався спектакль;

— добрий та дотепний дідусь — обов'язковий аксесуар — патріарх клану;

— батько-педант та симпатичне жіноцтво тощо.

У романі Томас Манн переосмислив і перебудував ці ознаки, просто спаро­діювавши їх. У цьому полягає новаторство німецького письменника, який без­доганно відтворив картину деградації німецького бюргерства. Томас Манн у своєму творі намагався знайти відповіді на запитання: що прийде на зміну аго­нізуючому бюргерству?

Підзаголовок роману — «Занепад однієї родини» — осмислюється як прояв де­яких спільних біологічно-метафізичних закономірностей, але має і соціальну харак­теристику: несумісність духовно витончених людей із грубою, агресивною дійсніс­тю Німеччини, що вступала в епоху імперіалізму. У більш широкому плані «Будденброки» говорять про загальний занепад буржуазного суспільства, прониза­ні почуттям вичерпаності колишніх форм життя.

Перше покоління представляє Йоганн Будденброк (Старший) та його дружина Антуанета Будденброк. Йоганові під час наполеонівської війни вдалося накопичити статки і забезпечити таким^ином матеріальний добробут родини.

Друге покоління — це Йоганн Будденброк (Молодший) та Елізабет Будденброк (з роду Крегерів). Син продовжив справу батька, але не так упевнено, як він.

Діти Иоганна та Елізабет — Тоні, Томас та Хрістіан — є представниками тре­тього покоління родини Будденброків. Батько покладає всі надії на сина Томаса, який видається бадьорим та енергійним лише зовні. На самоті Томас слабкий, в усьому сумнівається і вагається. Проте він сподівається, що справу батька й діда

зможе продовжити його син.

Четверте покоління родини представляє Ганно Будденброк — хворобливо враз­лива дитина: «Я ніким не хочу бути. Я всього боюсь...». Він надто тендітний і бояз­кий, захоплюється музикою (надихала мати). Хист скрипаля і композитора підно­сить Ганно над світом прози. Хлопець помирає від лихоманки (а по суті, від нестачі волі і непристосованості до життя) і руйнується родина, і обривається сімейна лінія. З одного боку в реалістичному, а з другого, — повного інакомислення романі відчувалося прагнення автора до естетизму, а також до бюргерського здорового глузду. Від того, як кожне нове покоління Будденброків ставало більш невпевне­ним у собі, слабшала і жага діяльності.

Другий роман «Його королівська величність» написаний в умовній казковій ма­нері. У 1924 р. вийшов роман Томаса Манна «Чарівна гора», у якому автор подав картину ідейного життя буржуазного суспільства в переддень Першої світової вій­ни 1914—1918 років. Дія у творі розгортається у високогірному швейцарському са­наторії, куди потрапляє молодий інженер Ганс Касторп. Стикаючись із мешканця­ми санаторію, які втілюють різні сторони сучасної буржуазної свідомості, Ганс Касторп проходить ряд етапів внутрішнього розвитку, наближаючись до поглибле­ного гуманістичного розуміння світу. Йому не до вподоби декаданс і смерть, він з

огидою відкидає фрейдизм.

Назва твору є символічною. «Чарівна гора» — це місце, де раніше, ніж у ни­зині, згустилася нова духовна атмосфера, центром якої стає Ганс, це місце, де людина розуміє сенс життя. Парадоксальним є те, що людина вдосконалюється серед хворих.


Роман продовжив традиції німецького виховного роману і став одним із найва­жливіших філософських романів XX століття. Для роману характерна «симфоніч-ність» — своєрідний ритм розкриття і зміни тем, повернення до безлічі намічених мотивів. Роман завоював світове визнання. Він вважається одним із найбільш знач­них і складних творів німецької літератури XX століття.

Томас Манн цікавився долею європейської культури і, як наслідок, з'явилася його історична тетралогія на біблійну тему «Йосип і його брати», над якою пись­менник працював 10 років (1933—1943).

Тетралогія переповнена антифашистськими ідеями, вона складається з само­стійних романів «Історія Якова», «Юність Йосипа», «Йосип у Єгипті», «Йосип-годувальник». Крім того, цим романам передує передмова самого автора «Пеке­льний шлях», що коротко викладає історико-міфологічні та філософські конце­пції книги.

Автор поставив за мету простежити еволюцію свідомості від колективного до індивідуального. В основу покладено біблійну розповідь про Йосипа Прекрасно­го— сина Якова. Його схопили рідні брати через заздрість і кинули до в'язниці, щоб позбутися. Але його врятовує купець. Йосип тікає зі своєї батьківщини і по­трапляє до вельмишановного і могутнього чоловіка в Єгипті. Дружина господаря закохується в молодого юнака, але той відштовхує її. Тоді жінка зробила наклеп, що юнак посягався на її честь і на Йосипа знову чекала в'язниця На цей раз його звільняє народ, який любить Йосипа. Історія його страждань — це історія страж­дання людства. В житті завжди повинне перемагати добро. Пояснюючи свої пере­конання написати твір на основі біблійних мотивів, Томас Манн говорив у своїй доповіді, присвяченій створенню книги: «Одного вечора в Мюнхені мене чомусь потягнуло розкрити мою стару родинну Біблію. Я був у захопленні і одразу почав шукати шляхи і зважувати можливості чи не можливо піднести цю захоплюю­чу історію зовсім по-іншому, розповісти її спочатку, використовуючи при цьому засоби сучасної літератури, починаючи з арсеналу ідей і закінчуючи технічними прийомами розповіді».

У цьому творі письменник хотів показати мальовничий, ілюзорно-пластичний світ стародавності. Роботу над цими романами він назвав «зухвалою грою». За до­помогою арсеналу художніх засобів Т.Манн вирішив оживити стародавній світ, ґрунтуючись на легенди, міфи, пісні і сказання. З цією метою письменник у 1930 р. вирушив до Палестини та Єгипту, які збирався описувати. Гуманізуючи міф та по­казуючи його соціально-історичні джерела, Томас Манн виступив тут проти харак­терних для фашизму спроб возвеличити міф і взагалі інтуїтивний ірраціоналізм за рахунок раціонального людського мислення. Перехід до широкого зображення іс­торичної та сучасної дійсності і висування масштабних, репрезентативних героїв дозволили авторові більш безпосередньо і повно висловити найсуттєвішу пробле­матику епохи. Томас Манн був переконаний у тому, що лише люди порядні, чесні і шляхетні можуть змінити життя на краще.

З 1933-го року, після приходу до влади Гітлера, Томас Манн^ емігрував до Швейцарії, аз 1938 р. жив у США. У 1939 р. побачив світ роман про Й. Гете «Лотта у Веймарі» — підсумок багаторічних роздумів про творчість Й. Гете. У романі гли­боко трактується співвідношення між мистецтвом і дійсністю, між геніальним ху­дожником і навколишнім середовищем.

У 1943 р. Т. Манн розпочав роботу над романом «Доктор Фауст», який закінчив і надрукував у 1947 р. Це найбільш значний твір останнього періоду творчості. Це філософський роман про духовні витоки усього відсталого й реакційного, що


призвело до виникнення німецького фашизму. Для Німеччини цей роман мав особ­ливе значення, у ньому Т. Манн показав духовну неспроможність інтелігенції. Ав­тор звернувся до легенди про Фауста, яку переповідали різні письменники.

Головний герой роману — німецький композитор Адріан Леверкюн, котрий ви­ступає носієм вад західної інтелігенції, прирікає себе на сердечну спустошеність, творче безсилля і апатію. Леверкюн теж іде на своєрідну угоду з дияволом, знехту­вав свій духовний дар, перейнявся згубним честолюбством і почав створювати ан-тигуманну музику. Цим і пояснюється його знущання над талантом і хибне уявлен­ня про цінності життя.

Автор переконаний, що саме інтелігенція несе відповідальність за трагічні події XX століття. У романі відчувається значний вплив Ф. М. Достоєвського.

Останні роки життя письменник провів у Швейцарії, у Цюріху. Ще у 1933 р. він разом зі своєю дружиною Кетрін Прінцгейм (одружився у 1905 р.) покинув Німеч­чину. У 1936 р. письменника було позбавлено німецького громадянства, а також почесного докторського ступеня Боннського університету, який йому повернули лише в 1949 р.

У 1938 р. родина Маннів переїхала до США. Протягом трьох років він читав ле­кції з гуманітарних дисциплін в Принстонському університеті, аз 1941 по 1042 рр. жив у Каліфорнії, займався літературою, підтримував стосунки з Б. Брехтом. Пев­ний час письменник був консультантом з літератури в Бібліотеці конгресу США. В роки Другої Світової війни Томас Манн часто виступав в радіопередачах, котрі транслювалися в Німеччині, із засудженням нацизму і закликом до німців зупини­тися. У Литві письменник мав дачний будинок, і влітку 1939 року мало не щодня чув фашистські пісні й гарчання військових команд: неподалік по той бік кордону, до якого було йти півгодини, розташовувався військово-спортивний табір льотчи-ків-планеристів, часом морським узбережжям прогулювалися й вони самі. Тут, се­ред ідилічної природи, письменник провів своє останнє балтійське літо: попере­джений Ерікою (донькою) та Клаусом (сином) про небезпеку, яка чатувала на нього вдома, Томас Манн не повернувся в Німеччину, де його родина була занесена у чо­тири чорних списки осіб, котрих гітлерівська влада позбавила німецького грома­дянства. Після війни, будучи вже громадянином США, Т.Манн відвідав Західну і Східну Німеччину, де на цього чекав досить теплий прийом, проте повернутися на батьківщину він відмовився і продовжував жити неподалік від Цюріха. 80-річчя письменника в червні 1955 року відзначалося в усьому світі. Помер письменник 12 серпня 1955 року в Цюріху.

Аналізуючи свій творчий шлях на схилі років він зазначав: «Моє життя було мінливим, але там була єдність». Творчість Томаса Манна відобразила його непро­сте життя.

2. Філософський зміст «великих романів» Т. Манна: «Смерть у Венеції», «Тоніо Крегер», «Маріо і чарівник»

У новелі «Маріо і чарівник»письменник відтворив атмосферу тоталітарних режимів у Європі напередодні Другої світової війни. У найтиповіших проявах від­творені трагічні політичні та психологічні колізії європейської історії XX століття, що залишилося в історії як епоха, яка принципово змінила світосприйняття люди­ни, розділивши історію цивілізації на дві частини — до і після: в усіх війнах, які ве­ло людство протягом своєї історії, загинуло менше, ніж у двох світових війнах XX століття. Антифашистська тема посіла помітне місце в літературах різних країн


світу, а особливо — німецькій: Бертольд Брехт створив напередодні Другої світової війни драму-пересторогу «Матінка Кураж та її діти»; Еріх Марія Ремарк у своєму кращому антифашистському романі «Чорний обеліск» намагався збагнути, як, де, чому зародився фашизм і що змусило націю повірити Гітлеру; у творах Анни Зе-герс «Сьомий хрест» і «Прогулянка мертвих дівчат» відобразилася доля Німеччини, героїзм і жертовність одних і жорстокість тих, хто потрапляє під вплив варварської ідеології.

Жанр— новела. Літературознавці називають цей твір політичною алегорією. За формою твір нагадує «невинний побутово-психологічний етюд», цей твір був ак­тивним втручанням у сферу політики та ідеології.

Історіязадуму. Роботу над новелою Т. Манн розпочав у 1929 році. У серпні цього року він поїхав із родиною відпочивати на Балтійське море. Тимчасову «паузу» у роботі над епопеєю «Йосип та його брати» вирішив заповнити напи­санням невеликого зо обсягом і нескладного за художнім завданням твору. В ос­нову новели були покладені особисті враження від «канікул» 1926 р., проведених в Італії. То були ідеї, що формували підвалини тоталітарного режиму націоналіс­тичного ґатунку. Вже після II Світової війни письменник відверто визнав, що у цій новелі він «дослідив психологію фашизму й психологію «свободи». Не дивно, що постать гіпнотизера, що його виступ Т.Манн спостерігав під час своєї італій­ської відпустки, врізалася в його пам'ять. Адже цей сеанс був своєрідним індика­тором нездорового інтересу німецького суспільства та нацистських ідеологів, «темної містики», надзвичайних психологічних можливостей гіпнозу. Ці тенден­ції у своїй есеїстиці Т. Манн оцінював різко негативно. Повернувшись до Мюн­хена, Томас Манн розповів у себе вдома про принизливий для Маріо (саме так звали прототипа головного героя) атракціон диявола-мороки, протягом котрого, силою своїх чарів, той змусив цього вродливого юнака повірити, ніби перед ним не гіпнотизер, а кохана дівчина — Сільвестра, і аби той поцілував його, ніби цілує її. Вислухавши батькову розповідь, старша донька, Ерака Манн, сказала: «Я б не здивувалася, якби Маріо його застрелив». Ця фраза дівчини, зрештою, і перетво­рила італійську пригоду, свідками якої були її рідні, на новелу «Маріо і чарів­ник» — один із шедеврів малої прози Томаса Манна. Вбивство злого чарівника стало провідною ідеєю новелістичної фабули, хоча усі попередні епізоди твору готують цю криваву розв'язку.

Новела народилася з жахливого, що снувалось у повітрі тодішньої Європи і ви­лилось у злободенну історію, пов'язану з політикою фашистської Італії, у якій цю новелу було одразу ж заборонено, і, значною мірою, Німеччини, де вона вийшла друком 1929 року незадовго до того, як націонал-соціалісти зібрали на виборах до рейхстагу 4,5 млн голосів, у результаті чого здобули собі в ньому 107 депутатських місць проти 12-ти у 1928 р.

Для більшості ця новела прозвучала як пересторога, як історичний прогноз мит-ця-провидця щодо того, до яких наслідків можуть призвести політичний консерва­тизм і обивательська сліпота.

Архітектонікатвору сприяла втіленню творчого задуму письменника. Новела вирізняється стрункою композицією, умовно її можна поділити на 3 частини. Пер­ша частина — знайомство з курортом Торре ді Венере, друга — зображення драма­тичних подій, які сталися з родиною оповідача, третя — сеанс Чіпполи. Проте всі три частини — це єдине ціле, об'єднане фігурою оповідача, який виштовхує на по­верхню головну проблему твору: як суспільство могло пустити таку впевнену ходу нацизму країнами Європи, чи здатне воно зупинити цей безум?


Письменник порушує у новелі такі питання:

— антигуманної сутності ідеології тоталітаризму, нацизму і фашизму, маніпу­
лювання натовпом, знеособлення і омасовлення людей;

— внутрішньої свободи особистості;

— права людини на вибір за екстремальної ситуації.

Сама назва твору підкреслює основний конфлікт: добра і зла, пориву до сво­боди і поневолення, розумних здорових начал і демонізму, гармонії і хаосу, сві­тла і темряви.

В образі оповідача легко вгадуються риси самого письменника Томаса Манна, інтелектуала-європейця, філософа, гуманіста, людини, яка болісно реагує на прояви світового зла в Європі.

Сюжет побудований, як розповідь про виступ гіпнотизера Чіппола в італійсько­му містечку Торре ді Венере. Ця історія переповідається від імені очевидця, який із дружиною та дітьми приїхав до Торре ді Венере на відпочинок і разом із сім'єю по­трапив на виступ штукаря.

Упродовж сеансу Чіппола демонструє чудеса штукарського мистецтва, який з артиста перетворився на чарівника-мага (читає найпотаємніші думки своїх випад­кових «піддослідних» чи розповідає подробиці їхнього життя). Він також здатний повністю підкоряти глядачів своїй волі, примушуючи їх виконувати всі його ба­жання. Кульмінацією жахливої демонстрації штукаря стає непристойний танок за­гіпнотизованих глядачів. Тут і з'являється особистість, яка кладе край цим знущан­ням, — це образ оповідача.

Оповідача дуже вразила атмосфера містечка, загальне враження від якої було гнітючим. «Злість, роздратування, напруження з самого початку висіли в повітрі». Оповідачеві впало в око, що чужинець почуває себе гостем нижчого ґатунку серед флорентійського і римського товариства. Доказом цього є випадок у їдальні, коли кельнер ввічливо пояснив всій родині, що «затишні місця на веранді, де на столи­ках під червоними дашками світилися ліхтарі», які так сподобалися дітям, вони тримають для своїх клієнтів, що «адміністрація запобігала перед ними».

Упродовж цього сеансу Чіппола остерігався зачіпати благородну публіку і звер­тався тільки до простолюду. Незаперечним історичним фактом є те, що міщанство, так звані середні прошарки суспільства, були живильним середовищем фашизму: цей соціум позбавлений духовних устремлінь та інтересів, життєвим ідеалом для нього є лише матеріальний добробут. Люди з народу, прості італійці, справжні пат­ріоти по-лицарськи постають проти словоблуддя Чіпполи.

Від імені Італії, від імені непідкупної загальної істини, від імені здорового глуз­ду на двобій з чарівником-людоненависником стає Маріо — персонаж у білій кель-нерській куртці, що цілком уособлює світло. Маріо — син дрібного писаря та пралі, парубок років 20-ти, кремезний, товстуватий, коротко підстрижений, із зелено-жовтими імлистими очима та плоским носом, покритим ластовинням. Маріо кілька разів виокремлюється оповідачем з колективного образу публіки. Офіціант Маріо на перший погляд здається читачеві чемним і сором'язливим, не здатним для такої відповідальної ролі. Він не має нічого спільного з лицарями гідності, які протягом сеансу намагалися протистояти магу. Однак саме цей «негероїчний» герой, змальо­ваний як цілковита протилежність «сильної особистості», був спроможний вчинити те, чого не в змозі були зробити сильні духом земляки.

Для свого спілкування з Маріо чарівник брав найпрекраснішу тему, якої він упродовж вечора не торкнувся ні разу, — кохання! Одурманюючи Маріо (Маріо ні­би прочитав ім'я коханої «Сільвестра», а насправді його вигукнув з натовпу Джо-


ванатто), ілюзіоніст удає з себе кохану дівчину і у такий спосіб примушує поцілу­вати себе. Це глум над святинею зрештою і надихає порядного Маріо на вбивство. Усе вирішив «маленький тупоносий пістолет, й крізь оплески і сміх прорвалися два короткі, оглушливі постріли... Чіпполла боком завалився додолу, та так і лишився лежати — нерухомо, безладно, купа кривих кісток».

Прототип.Відомо, що прототипом юнака, реальний Маріо, ніяк не відреагував на знущання реального Чіпполи. Більше того, наступного дня, ніби нічого не стало­ся, обслуговував клієнтів. Трагічну розв'язку сюжету письменнику підказала донь­ка. Ця думка збіглася з моральною та мистецькою потребою Т.Манна вказати спо­сіб, який здатний покласти край злим чарам «сильної особистості», а водночас — і перспективу неминучого покарання будь-яких володарів натовпу

Чіппола змальовується в єдності двох іпостасей — як «сильна особистість», тоб­то образ, пов'язаний з політичними реаліями 20—30-х років, і як напівфантастич-ний персонаж, співзвучний злим чарівникам із давніх легенд. Ці іпостасі виявлені вже в описі зовнішності: обличчя вражає суворою різкістю рис; рухи — енергією та самовпевненістю; манера поводитися — зухвалістю, що звикла володарювати; ска­лічене горбом тіло, тонкі пальці, сверблячий погляд колючих очей.

Зовнішність Маріо повністю протиставляється його зовнішності. Герой має власне ім'я, тоді як мага автор називає просто чарівник. Це відображає вже сама назва новели.

Автор стверджує, що тільки так — шляхом фізичного знищення «надлюдини», що зазіхає на тотальне володарювання, — людська душа й може себе захистити. Письменник підводить читача до висновку про те, що «сильна особистість» — це не просто людина, здатна керувати людськими масами (за допомогою нагайки під-корював глядачів-піддослідних своїй волі), а й ідеальний проводир їхніх усвідом­лених і неусвідомлених бажань. Ось чому значне місце у творі посідає розлогий опис нездорової моральної атмосфери, що панувала у південному італійському міс­течку. Ця атмосфера пройнята настроями ідолопоклонництва.

Культ «сильної особистості» стрімко формувався й поширювався у ряді країн: Муссоліні — Італія, фюрер Гітлер — Німеччина, вождь усіх часів і народів Ста­лін — СРСР. В образі Чіпполи письменник розкрив страшну антигуманну сутність тоталітарної влади, якої прагне така особистість, а у фіналі новели «підказав» і єдиний рішучий засіб протистояння цій владі.

Проблема «споглядального мистецтва», відриву умоглядних концепцій від дійс­ності показана у новелі «Смерть у Венеції»(1911 р.), де Томас Манн глибоко ана­лізує природу літературної справи, психологію письменника. Автор відкрив у нове­лі «космополітичні» реалії курортного сюжету, які через два десятки років продовжив у новелі «Маріо і чарівник». Зміст новели неможливо зрозуміти без знання особливостей духовної еволюції автора, характеру його філософських упо­добань і зацікавленням болючими проблемами сучасності. До того ж наявна у но­велі тема гомосексуалізму багатьом видається наріжною і через свою скандальність і етапуючий характер суттєво обмежує спроби глибокого літературного аналізу. Новела «Смерть у Венеції» (1912) яскраво ілюструє образ художника, проблему і призначення мистецтва. Головна тема— краси, мистецтва та його призначення. Ідея — показати протиріччя між ілюзорною красою (минуле) та дійсними чуттєви­ми формами життя (теперішнє), розкрити відмінність між мистецтвом взагалі і по­шуком високого естетичного ідеалу, між «підробленим, фальшивим» та «високим, вічним» мистецтвом.

Композиція твору— це розвінчання внутрішнього стану героя. Головний ге­рой — Густав фон Ашенбах, письменник, який знаходить успіх у світі викривлених


критеріїв та безглуздих ідей. Він не створює, а лише механічно відтворює, бо віді­рвався від світу. Густав фон Ашенбах — покірний долі і свідомо підкоряється долі. Він не прагне рятуватися сам і не дозволяє іншим цього робити. Це видно з епізоду, коли у санаторії спалахує епідемія. Ашенбах боїться, що хлопчик Тадзьо, яким він захопився, може покинути його і виїхати з санаторію. До того, він ще й егоїстич­ний, а тому не може оспівувати радісну стихію світу. Закоханість Ашенбаха в Та­дзьо не має нічого спільного із закоханістю в живу людину. Він нічого не знає про хлопчину — про його характер, уподобання, звички, рівень розумового та емоцій­ного розвитку тощо. І не дуже бажає знати. Хлопець для Ашенбаха — витвір мис­тецтва, статуетка, а не жива людина, символ його довершеного стилю.

Митець (у даному випадку письменник), який завжди показує життя, що руйну­ється, який носить у душі «симпатію до смерті» і любить все, що помирає, не може бути молодим у душі, а тому він не виконав свого призначення повною мірою.

«Тоніо Крегер»

Новела мала величезний успіх у читачів. Автор з великою психологічною гли­биною змальовує взаємини людей мистецтва зі світом буржуазної практики. Кри­тичний погляд Тоніо Крегера, митця за покликанням, бачить тільки «убоге і сміш­не». Як і шекспірівський Гамлет, Тоніо доходить висновку, що через свій тонкий смак він не здатен до активної дії. Герой приречений на самотність унаслідок свого дивного відсторонення, він сприймає відчуженість як силу, що стоїть на заваді його таланту, хоча й дає певні поштовхи до творчості. Він прагне повернутися до життя, але як — не знає, і лише любов може його врятувати від морального паралічу, ви­кликаного тяжкою розумовою працею.

Художні особливості новелістики.У творчій манері Томаса Манна поєдну­ються традиційні (реалістичні) і новаторські (модерністські) засоби відображення дійсності. Від реалізму XIX ст. письменник узяв поширені описи (опис Венеції, іта­лійських курортів), психологічний аналіз (автор розкриває переживання, думки, стан душі героїв), натуралістичні подробиці. Але Томас Манн збагачує реалізм за рахунок модерністських прийомів. Живописність творів, загострення контрастів обумовлені впливом імпресіонізму. Експресіоністичні елементи відчуваються у ви­разності змалювання характерів, настроїв, почуттів героїв новел. Особливість поля­гає також і у філософічності та алегоричності творів.

Прослідковується і авторська позиція у творах, а також їх актуальність.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!