Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Та їх програмно-політичні документи



Перша половина XIX ст. стала для України та Росії періодом народження не лише нових визвольних ідей, а й нових анти-царистських виступів. Ніби на противагу так званому охоронному напряму в російській суспільно-політичній думці, представленому насамперед Миколою Карамзіним, у російському війську виникли повстанські таємні організації. Вони й формулювали завдання повалення царизму та ліквідації кріпосного права. Вважається, що на формування в Росії таких крайньо радикальних поглядів вплинули не стільки внутрішні умови життя, скільки зовнішні фактори, викликані зіткненням великої кількості молодих військових людей з Європою під час війни російської армії проти Наполеона.

Вже з другої половини 10-х років XIX ст. у російському армій­ському середовищі (та й поза військом) з'являлися такі товариства, як "Союз порятунку" чи "Товариство істинних і вірних синів Вітчизни" (до 1818 р.), потім — "Союз благоденствія". Після роз­пуску останнього 1821 р. утворилось "Південне товариство" в Україні, а потім — "Північне товариство" в Петербурзі. Керівником "Південного товариства" став Павло Пестель. У його середовищі було вироблено проект нового державного республіканського устрою Росії, який планували реалізувати через насильницький переворот з участю війська. Програмний документ передбачав революційну перебудову Росії і пізніше дістав назву "Руської Правди" Пестеля. Збереглося дві редакції цього документа. Пер­ша — 1822-1823 рр. — передбачала ліквідацію самодержавства, кріпосного права і станового поділу суспільства. Проте скасування кріпацтва мало проводитись поступово при збереженні впродовж певного часу певних повинностей селян перед поміщиками, виплати оброку з тим, щоб не зменшились доходи поміщицьких господарств. Не радикально мав скасовуватись становий поділ. За дворянами, які "подали Вітчизні великі послуги", повинні були зберігатися певні привілеї.

Друга редакція "Руської Правди", написана 1824-1825 рр., відображала полівіння позиції Південного товариства. Щоправда, переробленими були перший і другий розділи, третій доведений до середини, інші — лише фрагментарно. За цією редакцією, кріпосне право підлягало негайній ліквідації. Дворяни, які б цьому перечили, підлягали арешту і найсуворішому покаранню. Поло­вина поміщицької землі повинна була перейти у володіння селян. Так само відмінялись усі станові права та привілеї, всі громадяни мали стати рівними перед законом. У зв'язку з цим планувалося ліквідувати станові суди і станові принципи комплектування війська. Висувалась вимога проголошення республіки. Мали бути вжиті всі заходи попередження реставрації монархії, серед них і такий, як фізичне знищення царської сім'ї.



Законодавчим органом Республіки мав стати однопалатний парламент, право вибору депутатів до якого надавалось усім громадянам, котрі досягли 20-річного віку. Не повинно було бути майнового цензу. Жінкам, однак, виборчого права не надавалось. Парламент мав називатись Народне віче.

Виконавчу владу здійснювала б Державна Дума з п'яти членів, яких вибирало Народне віче терміном на п'ять років (кожного року по одному). Член Думи п'ятого року перебування мав бути її головою, тобто президентом. Цим самим попереджувалась можливість узурпації влади.

Передбачалося також формування третього органу влади — Верховного Собору із 120 пожиттєвих членів. Єдиною функцією цього органу була контрольна ("блюстительная"). Він мав стежити за точним дотриманням конституції.

Державний устрій Республіки — унітарний. Федерація не допускалась. Виняток робився лише для Польщі, якій надавалось право відокремлення. Передбачалося, що Польща візьме участь у революційному перевороті за сценарієм таємного військового товариства.

Україні, як й іншим національним територіям, за проектом П.Пестеля ("Руської Правди"), навіть права на автономію не передбачалось. Зберігалось велике поміщицьке землеволодіння.

За розробленим Північним товариством програмним докумен­том, що мав назву "Конституція", Росія мала стати конститу­ційною монархією, але з федеративним устроєм за територіаль­ною, а не за національною ознакою. При конституційному монархові мав існувати двопалатний парламент, в якому роль верховної палати виконувала б Державна Дума, нижньої — палата виборних депутатів. Разом обидві палати становили б Народне віче. Право виборів мало надаватися громадянам з високим майновим цензом. Виконавчу владу очолив би-імператор, якому встановлювався високий посадовий оклад. Імператор міг ко­ристуватись правом "суспенсивного вето" — повернення прий­нятого закону для повторного розгляду.



Обидва проекти декларували загальногромадянські свободи: слова, друку, зборів, віросповідання, місця проживання тощо.

Учасники військових таємних революційних товариств, які підняли повстання проти царизму в грудні 1825 р. ("Північне товариство" — 14 грудня, "Південне товариство" — 29 грудня), дістали назву декабристів. Повстання були жорстоко придушені. П'ятьох керівників — П. Пестеля, К. Рилєєва, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна і П. Каховського — повісили. В Сибір на каторгу і поселення було відправлено 121 учасника, 1 тис. солдатів прогнано через стрій, понад 2 тис. відіслано на кав­казьку війну.

Значно впливала на Україну діяльність інших російських товариств. Неодноразово вона мала і негативне значення (напри­клад, слов'янофілів). Найвпливовіші з них — І. Аксаков, автор праці "Об основних началах русской истории", І. Кіреєвський, автор книжки "Девятнадцатый век", А. Хомяков, який написав праці "О старом и новом", "Записки о всемирной истории", а також Ю. Самарін, О. Кошелєв, I. Беляев та ін. Вони критикували кріпацтво, самодержавну сваволю, але при цьому проповідували необхідність для Росії мудрого царя, котрий би об'єднав усі сло­в'янські народи. Українців серед слов'янських народів слов'яно­філи, безумовно, не хотіли бачити.

Запорукою благополучного існування Росії вважали збереження її самобутності, що виявлялася у патріархальній селянській общині, панівному становищі дворянства, православ'я і запере­ченні не лише революційних ідей, а й європейських мод. При цьому слов'янофіли протиставляли історію Росії історії Заходу, розуміли необхідність скасування кріпацтва, але виступали за те, щоб таке скасування було проведене зверху. Реформи Петра І зазвичай осуджували, ідеалізували допетрівську Русь, хоч усві­домлювали необхідність для Росії розвитку промисловості й торгівлі.

Близькими до слов'янофілів у поглядах на селянство, слов'ян­ську єдність були в Україні Михайло Олександрович Максимович, Осип Максимович Бодянський (Ісько Материнка) та ін. Вони, однак, не поділяли погляду на можливу консолідуючу роль у житті слов'янських народів Російської держави і царя. їх слов'яно­фільство виявилося в інтересі до слов'янського мовознавства, фольк­лору, етнографії, сучасного громадського і культурного життя слов'янських народів. Проте і на українському ґрунті слов'янофільство виявляло себе як консервативний напрям. Т. Шевченко скептично ставився до такого позаполітичного слов'янофільства:

 

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, І Ганка

І в слов'янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слов'янського люду

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі. Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже...

Разом з членами Кирило-Мефодіївського товариства Тарас Шевченко виступив глашатаєм революційного слов'янофільства, що мало б принести волю слов'янським народам внаслідок бо­ротьби за повалення російського царя і його реакційного режиму.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!