Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Адміністративний поділ України у складі Росії



Після приєднання України до Росії 1654 р. російські органи державного управління почали поступово поширювати свою владу, закони і розпорядження, контрольні функції й на Україну.

В Росії 1708 р. вперше впроваджувався губерніальний поділ. Тоді вона поділилась на вісім територіально велетенських губерній. Незважаючи на існування полкового устрою, Україна підпала під губерніальний поділ. Частина її території відносилась до Київської губернії, частина (Слобідська Україна) — до Азовської.

Оскільки великими губерніями управляти було важко, почалися деякі їх реорганізації. У 1710 р. губернії поділено на "долі"; 1719 р. — на провінції. За Катерини II було прийнято "Установление о губерниях", що ліквідовувало провінції, але збільшувало кількість губерній до 41.

Повністю російську систему територіального адміністративного управління Україною впроваджено після ліквідації гетьманату, Запорозької Січі та полкового устрою в останні десятиріччя XVIII ст.

У 1764 р. на правобережному Запоріжжі, що перебувало під міжнародно-правовою юрисдикцією Росії, створювалась Ново­російська губернія. Як така вона існувала до 1783 р., коли була реорганізована в Катеринославське намісництво з центром у Катеринославі. До намісництва належали нові землі в Північному Причорномор'ї, що відійшли до Росії після Першої та Другої російсько-турецьких воєн. У 1796 р. Катеринославське намісництво знову було реформоване у Новоросійську губернію. Запорізьке Лівобережжя 1764 р. відійшло до Азовської губернії.

В 1781 р. Київська губернія реорганізована у Київське наміс­ництво (Київ, Переяславський, Лубенський, Миргородський та інші полки). Намісництво розділялося на повіти (уїзди): Київський, Остерський, Козелецький, Переяславський, Пирятинський, Лубенський, Миргородський, Хорольський, Голтвянський, Горо-диський, Золотоношський.

У тому ж 1781р. із північно-східної території України творилося Чернігівське намісництво. До нього входило 7 сотень Київського, 12 — Ніжинського, 12 — Лубенського, 16 сотень Гадяцького, 11 сотень Чернігівського, сотня Стародубського полків. Створювалися повіти: Березнянський, Борзнянський, Гадяцький, Глинський, Городнянський, Зіньківський, Лохвицький, Ніжинський, Прилуцький, Роменський, Чернігівський.

Тоді ж утворено Новгород-Сіверське намісництво на місці колишнього Стародубського полку й окремих сотень Чернігів­ського та Ніжинського полків. До намісництва належали повіти: Глухівський, Конотопський, Коропський, Кролевецький, Мглин-ський, Новгород-Сіверський, Новомістський, Погарський, Сосницький, Стародубський і Суразький. Адмінцентр — Новгород-Сіверський (зараз місто над Десною на межі сучасних Черні­гівської та Сумської областей).



Після Другого поділу Польщі 1793 р. на Правобережжі, голов­но на території Брацлавського воєводства, що входило до складу Польської Речі Посполитої, за указом Катерини II утворювалось Брацлавське намісництво з центром у Вінниці з Брацлавського, Вінницького, Гайсинського, Тульчинського, Ямпільського, Моги-лівського, Махнівського, Липовецького, П'ятигорського, Берщад-ського, Літинського, Хмільницького та Сквирського повітів.

Створювалося також Подільське намісництво з повітів Кам'янецького, Летичівського, Ольгопільського, Проскурівського, Ушицького й інших з центром у м. Кам'янці-Подільському.

Знову ж таки 1793 р. за указом Катерини II виникло Волинське намісництво, спочатку з центром в Ізяславі, з 1795 р.— з центром у Новоград-Волинському. До намісництва входили округи (згодом повіти): Дубнівський, Новоград-Волинський, Лабунський, Ізя-славський, Острозький, Рівненський, Домбровицький, Овруць­кий, Радомишльський, Житомирський, Чуднівський, Луцький, Володимир-Волинський, Ковельський.

У 1795 р. на півдні України з частини Катеринославського намісництва, з приєднаних територій Півдня створено ще Вознесенське намісництво. На північній стороні до нього входили Уманський, Чигиринський, Черкаський повіти, на півдні — міста Очаків, Миколаїв, Берислав, Одеса та ін.

Адміністративна система намісництв в Україні, однак, проіснувала всього кілька років. Наприкінці 1796 р.—на початку 1797 р. губерніальний поділ було повернуто. На території України на місці відповідних намісництв або їх частин створювались губернії: Новоросійська з центром у Катеринославі, Малоросійська з центром у Чернігові, Київська — з центром у Києві, Слободсько-Українська — з центром у Харкові, Волинська губернія з центром у Новоград-Волинському (з 1804 р. — у Житомирі), Подільська — з центром у Кам'янці-Подільському. Такі утворення, як Брацлав-ське, Вознесенське, Новгород-Сіверське, не реорганізовувались, а розформовувались, а їх повіти приєднувалися до губерній.



У 1802 р. відбулося ще одне реформування губерній України: Малоросійська була поділена на Чернігівську з центром у Чернігові та Полтавську з центром у Полтаві; Новоросійська — на Катери­нославську, Таврійську та Миколаївську губернії. Останню через рік (1803 р.) названо Херсонською і відповідно перенесено її центр.

Отже, на початку XIX ст. орієнтовно на сучасній державній території України існувало дев'ять російських губерній: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Катерино­славська, Херсонська, Таврійська, Українсько-Слобідська. Останню 1838 р. перейменовано на Харківську. Ці губернії об'єдну­валися в генерал-губернаторства на чолі з генерал-губернаторами. Вищою посадовою особою губернії вважався губернатор. Генерал-губернаторства були такі: Київське, що керувало Київською, Волинською і Подільською губерніями; Чернігівське (Малоро­сійське) — керувало Чернігівською та Полтавською губерніями; Харківське — у складі Харківської і Воронезької губерній. Новоросійське з центром в Одесі — у складі Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній, а з 1828 р. — і Бессарабської губернії.

Такий російський поділ України залишався незмінним, за винятком переходу від однієї губернії до іншої окремих повітів, аж до 1917 р. Тільки 1912 р. східні частини Люблінської і Сідлецької губерній Царства Польського були виділені в окрему Холмську губернію з прямим підпорядкуванням Петербургу.

Губернії розділялись зазвичай на кільканадцять повітів. Наприклад, на початку XX ст. у Подільській губернії було 12 повітів: Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Кам'янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький, Ямпільський; Волинська губернія мала 12 повітів: Володимир-Волинський, Лубенський, Житомирський, Ізяславський (Заславський), Ковельський, Кременецький, Луцький, Овруцький, Старокостянтинівський, Новоград-Волинський, Острозький, Рівненський. Повіти поділялися на волості, в кожній з яких налічувалося кілька десятків сіл та інших населених пунктів. Губернські й повітові центри зазвичай були містами, тобто нале­жали до міст за урядовою статистикою. Волосні центри знахо­дились у містечках, а іноді — у великих селах.

Губернія мала своє губернське правління з такими підрозді­лами, як канцелярія губернатора, губернське правління, ста­тистичне бюро, землевпорядна комісія; а з кінця XIX ст. також — переселенська комісія, жандармерське управління, міське (у губернських центрах) поліцейське управління, підпорядковане губернатору, тощо. В кожній губернії діяли губернські судові органи з підрозділами (прокурорами, суддями, слідчими відділами та ін). Система освіти спрямовувалась кураторами (попечителями) освітніх округів, куди входило кілька губерній. Округи створю­валися без урахування національних особливостей губерній. У губерніях, однак, освіта підпорядковувалась єпархіальним учи­тельним радам. Поліційну службу в губернських містах очолював поліцмейстер, у повітових -— городничий, міських кварталах — пристави і надзирателі.

Російська система адміністративного управління губерніями, повітами і волостями України була дуже консервативною. Трохи помітно її оновлювали положення, прийняті після 1861 р., але суті її не змінювали.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!