Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Написані до першої половини XVII ст



Серед іноземних авторів, котрі писали про Україну до середини XVII ст., як хрестоматійні називаються імена Барбаро, Кантарині, Герберштейна, Литвина, Гамберіні, Міллера, Блез-де-Віженера, Руджієрі, Еріха Лясоти, Джільса Флетчера та ін.

Подамо деякі ілюстрації того, який характер мали свідчення згаданих авторів. Йосафат Барбаро, наприклад, описав природу та спосіб господарювання в місцевостях Північного Причорно­мор'я, Поволжя, Кавказу, за якими він споглядав з м. Тану (Азова), невеличкої венеціанської колонії в рукаві дельти Дону. Місто-колонія не була продовженням ні античного Танаїсу, ні італійської Тану. Останню зруйнував Тимур 1395 р. Венеціанське місто виникло на руїнах давніх попередників з аналогічними назвами. Зі стін венеціанського міста-колонії Барбаро спостерігав за татарськими ордами, що проходили мимо, і так їх описав: Спочатку йшли табуни коней, по шістдесят, сто, двісті і більше голів в табуні, потім появились верблюди і воли, а позаду їх стада дрібної худоби. Це тривало протягом шести днів, коли протягом цілого дня — наскільки могло бачити око — з усіх сторін степ був повен людьми і тваринами; одні проходили, інші прибували. І це були лише головні загони... Поперечник рівнини, зайнятого масою цих людей і худоби, рівнявся 120 милям". Барбаро вважав, що в орді було не менше 300 тис. осіб.

У 1421 р. через Польщу, Литву та Україну проїжджав слуга французького й англійського королів фламандець Жільбер де Ленуа, який мав завдання розвідати можливий шлях для чер­гового хрестового походу, відвідавши Люблін, Львів, Луцьк, Кам'янець; через Поділля добрався до гирла Дніпра, звідти — до Криму та Кафи. Свої враження описав у щоденнику "Подорож де Ленуа" ("Voyages de Lannoy"), який 1853 p. був виданий у російському перекладі в "Записках Одесского общества истории и древностей".

Кантарині, венеціанський посол до Персії, переїжджаючи через Україну, зробив описи Луцька, Житомира, Києва. Дуже детальні його свідчення про Москву, де йому доводилось жити від вересня 1476 р. до січня 1477 р. і після пограбування в Астрахані просити грошей для повернення на батьківщину.

Через Україну двічі проїжджав письменник і дипломат Священної Римської імперії Зігмунт Герберштейн, котрий у 1517 і в 1522 pp. прямував до Москви, хоча конкретних свідчень про його перебування в Україні не залишилось. Герберштейн народився у Крайні, знав слов'янські мови, тому міг безпосередньо спілкуватися і з українцями, і з росіянами. Його книга "Записки про московські справи" присвячена головно політиці Василя III, звичаям при Московському дворі, російській етнографії. Книга ілюстрована рисунками. Тут міститься чимало описів українських місцевостей, хоч знову ж таки виникають сумніви, чи він їх не запозичив у інших авторів. Про Київ Герберштейн писав: "Пишність і справді королівська велич цього міста підтверджується самими його руїнами і пам'ятками, від котрих залишилися рештки". Він згадує про норму звичаєвого права в Києві, за якою, нібито, у купця забиралися всі товари, якщо при переїзді через одну гору в його возі ламалося колесо. Новгород-Сіверська земля згадується багатою на фортеці та міста, "серед них найбільш знамениті Стародуб, Путивль і Чернігів. Ґрунти, оскільки вони обробляються, плодородні. В лісах дуже велика кількість горностаїв, білок і куниць, а також меду. Народ у зв'язку з постійними битвами з татарами дуже войовничий". Герберштейн подає характеристику козацького отамана Євстахія Дашкевича: "Муж дуже досвідчений у військовій штуці і славний визначною хоробрістю..., він часто ставив перед великою небезпекою і самого царя московського, у котрого колись був у полоні. В той рік, коли ми були у Москві, він розтрощив московинів завдяки незвичайним хитрощам..."



Італієць Гамберіні залишив характеристику українських козаків з 1584 р.: "їхня зброя — шаблі й рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної... дають собі добре раду на морі. Мають всякі човни й на них їздять у походи на чорноморські землі".

Очевидно, від "записок" курляндського герцога Міллера досі існує легенда про Івана Підкову, який "нову неуживану підкову міг зломити руками, як якийсь прутик".



"Щоденник" Михайла Литвина особливо багатий на інформацію про тогочасну природу України, характер землеробства, мислив­ство, рибальство, краєзнавчі особливості. "Щоденник" вперше вийшов друком у Базелі 1615 р.

Французький слуга при дворі польського короля Блез-де-Віженер в Україні не був, але у праці "Опис королівства Поль­ського" він присвятив три розділи українським землям: Червоній Русі, Волині, Поділлю. Розділи написані на основі писемних джерел, що були в розпорядженні автора, а також усних розповідей очевидців. Цікаві твердження де-Віженера про те, що Червона Русь (Галичина), Волинь і Поділля заселені одним народом, якого "мова, побут і звичаї майже тотожні".

Особливо багатий за історичною інформацією "Щоденник" посла австрійського імператора Рудольфа II Еріха Лясоти, який 1594 р. мав доручення поїхати на Запорозьку Січ з метою залучення козаків до союзу європейських держав проти Турецької імперії. Це був час Базавлуцької Січі. Е.Лясота переїжджав через Львів і залишив про нього такий запис: "Львів — столиця Червоної Русі. В місті є єпископська кафедра, воєводство, кастелянія і староство, має два замки — один у місті, інший поза містом, на високій горі, звідки відкривається вигляд на декілька миль. В цьому місті багата торгівля: її ведуть переважно вірмени, які тут поселилися і мають прекрасну церкву". Аналогічні описи Кам'янця на Поділлі, Києва, Прилук. Про Київ автор писав із захопленням і наголошував, що він був колись "славною столицею і самостійним князівством..." Згадував про "славний, прекрасний і величавий собор св. Софії", звернув увагу на "руїни прекрасних воріт", золотоверху Михайлівську церкву, Печерський монастир і "прекрасну муровану церкву в ньому".

Дуже детально Е. Лясота описав, як він добирався до Запо­розької Січі. Спочатку плив Дніпром, потім по Чортомлицькому Дніприщу, далі — гілкою Підпільною, з Підпільної — по р. Сан-далці, з Сандалки — по її рукаву Верхній Лапці, з Верхньої Лапки — в р.Базавлук до "острова Базавлука при Чортомлиць­кому Дніприщі". Товаришем Лясоти був Якуб Генкель, який знав місцевість. За маршрутом описано острови Велику та Малу Хор­тиці, де 1556 р. вперше отаборився з козаками Дмитро Вишне-вецький.

Однак найцікавіші описи зустрічі Лясоти з козаками та пере­говори з ними. На честь посла стріляли з гармат. Прибувши на Січ, Лясота не застав там козацького отамана Богдана Микошинського. Ось як про це сказано в "Щоденнику": "Дев'ятого травня прибули ми до острова Базавлука біля рукава Дніпра Чортомлика, або, як вони висловлюються, біля Чортомлицького Дніприща близько двох миль. Тут була тоді Січ козаків, котрі послали нам назустріч кількох із головних осіб свого товариства й вітали наше прибуття великим залпом із гармат. Потім вони провели нас у коло, якому ми просили передати, що нам було вельми приємно застати все тамтешнє лицарське товариство в повному здоров'ї. Та оскільки за кілька днів до цього, тобто ЗО квітня, начальник Богдан Мікошинський рушив до моря з 50 галерами й 1300 чоловіками, то ми побажали відкласти виконання свого доручення до повернення начальника та його сподвижників, поки все військо не буде на місці".

"Начальник" вернувся з походу лише через 40 днів з великою здобиччю і полоненими, серед яких був і ханський придворний Біляк. Він повідомив Лясоті, що хан виступив походом з 80-тисячною ордою на Угорщину.

Далі Лясота описав, як поводилися запорожці при обговоренні його пропозиції. "Чернь без застережень" згодилася воювати на боці імператора Рудольфа II, але обачливіші вирішили виділити до імператора своїх послів, щоб конкретно домовитись про умови походу та його забезпечення.

Загалом козаки справили на Лясоту гарне враження, зокрема з питання їхньої військової вправності. "Вони мають власні гармати і багато з них вміє поводитися з цією зброєю, так що при них зайвим наймати і утримувати окремих гарматників".

Е. Лясота привіз козакам від імператора прапор і 8 тис. червінців, але й козаки, випроваджуючи посла, обдарували його багатими дарунками.

На жаль, "Щоденник" Е. Лясоти був оприлюднений після його написання лише через 260 років, 1854 р., коли був виданий німецькою мовою. Безумовно, від цього його джерелознавче значення не постраждало, проте для свого часу "Щоденник" не став джерелом інформації про українське козацтво, отже, не став і складовою частиною європейських знань про Україну.

Цікавим джерелом до історії повстань під проводом Криштофа Косинського і Северина Наливайка є праця прусського автора Рейнольда Гейденштейна про історію Королівства Польського за Стефана Баторія і до 1594 p., вперше видана 1672 р. у Франк­фурті і у 1857 р. перевидана в польському перекладі у Петербурзі ("Dzieje Polski od smierci Sigizmunda Augusta do roku 1594, ksifg XII"). B. Антонович зауважив, що праця P. Гейденштейна є найширшим історичним джерелом про згадані повстання і що Микола Костомаров на основі цього джерела на три чверті написав другу главу "Бунты Косинського и Наливайко" своєї праці "Южная Русь в конце XVI века".

 

8.3. "Опис України" Гійома Левассера де Боплана

Одним з найвизначніших творів іноземців про Україну XVII ст. є "Опис України" ("Description d' Ukranie...") Гійома Левассера де Боплана (народився наприкінці XVI ст. — помер 1672 p.), фран­цузького військового інженера, фортифікатора і картографа, який перебував на службі у польського короля з 1630 р. до 1648 р. Вважають, що Боплан очолював будівництво замків у Бродах, Підгірцях, Барі, фортеці Кодак. Мешкав у Києві, Новому Конец-полі, Кременчуці. Був на польському боці в битві під Кумейками (1637 р.: Потоцький-Павлюк, Скидан, Гуня). Окрім "Опису України" Боплан є автором "Української географічної карти" з 12-ти частин, а також топографічної карти "Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями" у масштабі 1.463000. Власне "Опис України" спочатку був задуманий як коментар, пояснення до українських карт. Та фактично він виріс у самостійну велику і цінну працю. На одній з мап України Гі де Боплана нанесено 1884 населених пункти: міста, села, фортеці; вгорі — південь, Чорне море. Масштабне співвідношення відстані між містами і краями, за сучасними знаннями, недосконале. На відміну від "Щоденника" Е. Лясоти, "Опису України" пощастило. Його вперше опублікував у Руані вже 1651 р. Жак Кайде. У 1660 р. той самий друкар видав книгу більшим тиражем під заголовком "Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн". У 1990 р. видавництво "Наукова думка" здійснило репринтне видання книжки 1660 р.

Дещо під видозміненим заголовком вийшло ще одне видання "Опису України" 1661 р. У 1704 р. видано англійський переклад праць Боплана у збірці Джона Черчілля "Збірка описів подорожей і мандрівок..." Вона разом з "Описом України" перевидавалась англійською мовою 1732, 1744, 1752 pp. У 1959 р. "Збірка описів подорожей і мандрівок..." вийшла в Нью-Йорку. Німецькою мовою "Опис України" 1780 р. видано в Бреслау, 1822 p. — у Варшаві, а 1839 p. — у Вроцлаві (Бреслау) виходили польські переклади книги. У 1832 р. видано російський переклад М. Устрялова.

За змістом книга Боплана різнотематична. Це засвідчують самі заголовки її розділів: "Дніпро від Києва до моря...", "Ремесла, якими займаються козаки", "Руська шляхта", "Які повинності селян щодо панів" та ін. Чимало розділів не мають заголовків, але також присвячені певним питанням: Києву, природі, островам на Дніпрі, небезпеці від татар, порогам на Дніпрі, татарським ордам. Є окремі розділи "Про Крим або край Татарії", "Кримські татари", "Про козаків", "Як дівчата залицяються до парубків", "Як селянин може одружитися з панночкою", "Як відбувається весілля", "Козацька медицина", "Про фауну України", "Про клімат України", "Про Польщу (як обирають короля)", "Про шляхетські вольності", "Звичаї польської шляхти".

Боплан дав дуже цікаві відомості про Хортицю, що вико­ристовувалися чи не всіма істориками Запорозької Січі: острів "оперезаний урвищами, а відповідно, малодоступний. Має два добрих льє (льє дорівнює 4444 м. — С.М.) в довжину і півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині, оскільки на захід звужується і понижується; повені його не затоплюють. На ньому росте багато дубів..."

Подав Боплан і спосіб виготовлення козаками човнів для морських походів. Вони мали довжину 60, ширину 10-12, глиби­ну — 8 стіп з двома стернами.

Мабуть, саме Боплан найдетальніше описав техніку ордин­ських нападів. За його даними, орда налічувала близько 80 тис. нападників, коли її вів хан, або ж 40-50 тис. — коли мурза. На своєму шляху ординці все спалювали, нищили, а потім виводили з собою до 50 і навіть 60 тис. руських (Roux) невільників, продаючи їх для служби на галерах. "Цей бо народ живе тільки з грабунку".

Описані також татарські міста Гезлеве, Топе-Таркан (Херсо­нес), Альма, Балаклава, Кафа (Феодосія) — столичне місто Криму. Великий інтерес становлять відомості про національний склад населення Кафи: "Татар у цьому місті живе мало, у ньому переважають християни. Вони послуговуються купленими у татар невільниками, яких ті захопили у Польщі та Московії. У цьому місті є 12 грецьких церков, 32 вірменські і один костьол святого Петра. Тут може бути 5~6 тисяч вогнищ, але понад ЗО тисяч невільників".

Зображені страждання людей, які опиняються в татарському полоні. Набіги татарів "відбуваються, звичайно, на початку січня,

0 зимовій порі, щоб уникнути перешкод на шляху. Ні болота, ні ріки тоді не можуть перешкодити їх просуванню в будь-якому з тих напрямків, куди ведуть їхні шляхи..." Найвпливовіші та найзавбачливіші підковують своїх коней підковами з волового рогу.

"Татари переміщаються по 100 коней у ряді, фактично по 300, оскільки кожний татарин... веде за вуздечку ще двох коней, що служать для запасу. їхній передній ряд може займати вшир від 800 до 1000 кроків, а вглиб вони мають десь від 800 до 1000 коней, і займають понад 3, навіть 4 великих льє... розтягуються на 10 льє... Дивне видовище, оскільки 80 тисяч татар ведуть понад 200 тис. коней: не так густо дерев у лісі, як їхніх коней тоді у степу".

Така орда, зазначає автор, розподіляється на загони, "заглиб­люється в край", швидко грабує оселі, бере у полон людей і так само швидко відступає, щоб уникнути військової погоні. Зобра­жено розподіл здобичі татарами: "Ця картина може зворушити найбільш нелюдські серця, коли розлучається чоловік з жінкою, матір з дочкою без жодної надії ще колись побачитися, бо йдуть у жалюгідне рабство до безбожників-магометан, де зазнають безмежної наруги. їхня брутальність підштовхує їх до мерзенних вчинків, як, наприклад: знеславлення дівчат, ґвалтування жінок на очах їхніх батьків і чоловіків, навіть обрізання дітей перед батьками, аби навернути їх до Магомета.

Словом, найбільш тверді серця здригнулися б, чуючи крики і співи, плач і стогони цих нещасних русинів, бо цей народ і співає,

1 голосить, плачучи".

Є розповідь про наступ татар у літній час.

Багато матеріалу вміщено про життя, звичаї та боротьбу козаків. "Ось як вони вибирають свого старшого... Якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча (додає, що) недостойний і до такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити... що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні), вигукують "Слава! Слава!" (в оригіналі "Vivat! Vivat." — СМ.). Потім всі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них служить за форму вітання... Ось так вони вибирають свого старшого (General. — СМ.), що часто відбувається серед Дикого поля. Влада гетьмана наближена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто про­винився".

Цікаві спостереження Боплана про звичаї українців, їх етноніми ("русини або козаки"), назву берегів Дніпра; руський берег, московський берег.

Без перебільшення скажемо, що "Опис України..." Гійома Левассера де Боплана є історичним джерелом з історії України непересічного значення. І як досі, так і в майбутні часи всі історики, вивчаючи XVII ст., неодмінно будуть до нього звер­татися.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!