Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Літературно-публіцистичні твори XV—початку XVII ст. Полемічні твори



Українська література XV—XVII ст. за жанрами, тематикою, художніми засобами, а особливо за ідейним спрямуванням була дуже різноманітною. її творили такі автори, як Юрій Дрогобич (Котермак, 1450-1494 рр.), який був ректором Болонського університету, професором астрономії та медицини; латиномовний український поет і публіцист Павло Русин (XV-пoчaтoк XVI ст.); видатний публіцист і поет Станіслав Оріхівський; український і польський латиномовний поет, автор славнозвісної "Роксоланії" (1584 р.) Севастян-Фабіан Кленович (1550-1602 рр.), автори різно­жанрових літературних пам'яток Григорій Чуй-Русин із Самбора, Григорій Тичинський-Рутенець, Іван Туробінський-Рутенець, Симон Пехалід, Василь Загоровський, Ісаїя Кам'янчанин та ін. Хоч українська література XV-XVI ст. характеризувалася риса­ми, властивими для інших європейських літератур, вона мала і своє обличчя. Творчість українських літераторів була пронизана ідеями патріотизму, проповіддю справедливих суспільних відносин і державного порядку, розумінням важливості розвитку науки й освіти для підростаючого покоління.

В когорті українських освічених людей XV ст. першим стоїть ім'я Юрія Дрогобича. Його твір "Прогностична оцінка 1483 р.", тоді ж видрукуваний у Римі, став першою друкованою працею українця. Він також написав трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р., зробив спробу визначити географічні координати Москви, Кафи, Львова, Дрогобича. Кредо своєї праці й творчості Юрій Дрогобич визначив першими рядками Вступу до книги "Прогностична оцінка 1483 року":

"Більшість тепер виставля напоказ свої праці, святотче, Дбаючи щонайпильніш про честолюбство та зиск. Я ж мої книги у світ випускав з єдиним бажанням: Роду людському аби тільки корисні були".

Література і поезія XV-XVI ст. — це творчість доби Відрод­ження (Ренесансу), і для неї дуже характерне є нав'язування до образів, богів і символів античної епохи, акцентування на значенні записаного слова. Особливо це чітко простежується в поезії Павла Русина з Кроеного:

"Лета вічним сном повила б Дідону, Канув би Еней, хоч яку мав славу, В млявий той потік, — та Вергілій-вчений Вдарив у струни".

Поезія, за Павлом Русином, береже для людей Землі все, що свого часу заслуговувало захоплення, дивувало своєю красою, будило думку і чуття.

Часто використовуються мотиви християнських чеснот, а також біблейських легенд Старого і Нового Заповіту, наприклад, у Герасима Смотрицького:



"Спасеніє Христово Бог содія поереді земля, На кресті руці прострі, всі к себі приємля".

Такі ж мотиви пронизує творчість Андрія Римши. Є багато віршів анонімних авторів, також сатириків і гумористів, скажімо, Яна Жоравницького, що майстерно звіршував вічний мотив невірної жінки:

"Чи єсть в Луцку білоглова, Як та пані Ключникова? Хоча й вік подойшлий має, А розпусти не встидає. Убирається в форботи, Леч не дбає про чесноти". Нащо моди єй, офіри? Аби були каваліри! Лиш малженок idem з двора — Внет тут молодиков чвора! З ними учти і бєеєди — Не вертайся, мужу, тедиі Ой ти, мужу, необачний! Зроби жоні бенкет смачний: Змаж ю лоєм з дхлого хорта, А чей зженеш з шкури чорта. Смаруй кієм над статечность Hex забуде про вшетечность".

У публіцистиці особливо плодовитим був Станіслав Оріхів-ський, який навчався в Краківському, Віденському, Болонському і Падуанському університетах. Найвідоміші його праці — "Зразко­вий підданий", "Промова на похоронах Сігізмунда І", "Напучення королеві польському Сігізмунду Августу", "Хрещення русинів", "Целібат", "Розрив із Римом". У "Напученні королеві польському Сігізмунду Августу" Оріхівський критикував шляхетське сва­вілля, підлабузництво, пихатість, хамелеонство і хабарництво придворних, закликав короля дбати про нижчі верстви населення. Свої твори письменник підписував іменем Станіслав Оріхівський-Роксолан.

Цікава спадщина Василя Загоровського, зокрема його "Ду­ховне завіщання", написане 1577 р. в ординській неволі для своєї дружини Малуші з Володимира.

Подібно до того, як Оріхівський хоче бачити у своїх творах ідеального короля, так Василь Загоровський у своєму тестаменті, адресованому дружині та дітям, виступає ідеальним шляхтичем і батьком. Він дає настанови стосовно виховання синів, повчає їх, щоби росли справедливими, не гнобили одновірців, успад­ковували добрі звичаї. "Духовним завіщанням" частину добра призначає на володимирську церкву, святого Іллі, шпиталь і школу, утримання дяка, який мав би навчити дітей прихожан добре читати і співати, переписувати церковні книги.



Багату полемічну літературу викликала до життя Берестей­ська церковна унія 1596 р. Безсумнівно, за зовнішньою релігійною оболонкою велась гостра боротьба навколо питань соціального і національного життя українського народу, його дальшого полі­тичного шляху розвитку, орієнтації на західні чи національні традиційні цінності.

Серед прихильників унії виявилися церковні діячі Іпатій (Адам) Потій — єпископ брестський і володимирський, Михайло Рогоза — єпископ київський, Кирило Терлецький — єпископ луцький і острозький, Григорій Загоровський — єпископ полоць­кий, Діонісій Збируйський — єпископ холмський, Леон Пелчиць-кий — єпископ пінський і туровський та ін.

Заглавним твором, що започаткував полеміку з римського боку, став твір представника папського престолу, Краківського єпископа Петра Скарги "Synod Brzeski і jego obrona", опублі­кований того ж 1596 р. Наступного року твір переклав Іпатій Потій українською мовою і опублікував у Вільні під заголовком "Описаньє і оборона собору руского берестейского".

Основні аргументи прихильників унії такі: папський престол незалежний від світських володарів і тому здатний краще турбуватися про справи віри Христової, ніж залежний від турецького султана константинопольський патріарх; догмати католицької віри про сходження Духа Святого від Бога Отця і Бога Сина, про непорочне зачаття Діви Марії, про чистилище, непорочність Папи у справах церковних випливають зі Святого Писання як Ветхого, так і Нового заповіту; унія угодна Богові, бо вона веде до єднання церкви Христової. Не цуралися при­хильники унії різних звинувачень на адресу владик православ'я, нарешті виправдувалися тим, що прийняття унії не заперечує православного обряду.

Противники унії були, мабуть, чисельнішими. їх представляли такі імена, як князь Костянтин Острозький, єпископи Христофор Філалет, чернець Іоанн Вишенський, письменник і педагог (перший ректор Острозької академії) Герасим Смотрицький, церковні діячі Клірик Острозький, Василь Суразький, Захарія Копистенський, Михайло Андрелло та ін.

Захисники православ'я як головні висували такі доводи: вони захищають батьківську віру, віру свого народу, а догмати като­лицизму про сходження Святого Духа від Бога Отця і від Бога Сина, так само про непорочне зачаття Діви Марії, про чисти­лище та інші висміювали (розуміється, голослівно). Особливому нападу піддавався догмат про непогрішність Папи. Часто пере­співувалася легенда про Римського Папу-блудника Петра Гугни­вого, про Папу-Дєвіцу на ім'я Стефана-архідиякона (чи Іоанна VIII), Папство змальовувалось як земне передпекло. У творі "Ключ царства небесного" Герасим Смотрицький критикував Папу Формоза, за якого "стался костьол римский, як лице без носа". Осуджувався новий Григоріанський календар.

Значний резонанс мали антикатолицькі твори Василя Суразь-кого "О єдиній істинній православній вірі" (Острог, 1588 р.), Стефана Зизанія "Казаніє св. Кирила — патріарха ієрусалимського о антихристе і знаках его", Христофора Філалета "Апокриксіс", "Книжка Іоанна мниха Вишенського..." та ін.

Як відомо, проблема Берестейської унії дотепер залишається вразливою темою православно-католицької полеміки.

Полемічну літературу кінця XVI—початку XVII ст. слід ви­вчати в комплексі, у нерозривному зв'язку зі всебічним вивченням епохи, об'єктивно. Тут потрібні глибокі наукові монографії та статті, а не голосні конференції й конгреси.

Підсумовуючи огляд літературних пам'яток України до початку XVII ст., зазначимо, що вони становлять головні джерела до вивчення історії культури, громадсько-політичної думки, історії церкви, самого літературного процесу. І цілком зрозуміло, що автори праць з історії України повинні уважно ставитись до відкритої та прихованої інформації, що несуть літературні пам'ятки.

 

ЛІТЕРАТУРА

Володимир Мономах. Твори //Літопис Руський за Іпатським списком. Переклав Леонід Махновець. — К., 1989. — С. 453-464.

Избранные жития русских святых Х~ХУ вв. — М., 1992.

Історія України в документах і матеріалах. Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХШ ст. — К., 1939. — С. 114-116, 203-214; 223-225.

Історія України в документах і матеріалах. Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1569-1654). — К., 1941. — Т. 3. — С. 41-42.

Києво-Печерський Патерик. Вступ, текст, примітки проф. Дмитра Абрамовича. — К., 1991. (Репринтне видання, 1931).

Патерик Києво-Печерський. За редакцією 1462 р. печерського ченця Касіяна. З благословіння Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України. — К., 1998.

Сказание о Мамаевом побоище. Книги: "Текст в современной транскрип­ции и переводе на русский язык" и "Факсимиле рукописи". — М., 1980.

Слово о пълку Игоревъ Игоря сына Святославля внука Ольгова. Текст Первого издания // Онопенко Аксентий. Словарь древнеславянских из­даний. — М., 2003. — С. 100-110 (Український переклад А. Онопенка. Там само.— С. 111-125.

Слово про Ігорів похід. Вступ, переклад, пояснення Петра-Олександра Коструби. — Львів, 1928.

Українська література ХІУ-ХУІ ст. — К., 1988.

Українська література XVII ст. — К., 1988.

* * *

Абрамович Дмитро. Вступ //Києво-Печерський Патерик. — К., 1991.

с. іх-хш.

Гудзяк Борис. Криза і реформа. Київська митрополія, царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. — Львів, 2000.

Єпископ Ігор (Ісіченко). Берестейська унія і українська література XVII століття // Берестейська унія і українська культура XVII століття. Матеріали Третіх "Берестейських читань" 20-23 червня 1995 р. — Львів, 1996. — С. 35-62.

Садовнгк Т.Є. "Тестамент" Василя Загоровського — програмний документ домашньої освіти Волині XVI ст. // Шоста всеукраїнська наукова конфе­ренція з історичного краєзнавства. — Луцьк, 1993. — С. 399-400.

Сулейманов Олжас. Аз и Я. Книга благонамеренного читателя. — Алма-Ата, 1975.

Федака С.Д. Відкриття та першопублікація "Слова о полку Ігоревім": Історико-культурні аспекти: Автореф. дис.... канд. іст. наук. — Ужгород, 1992.

 

Розділ 7


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!