Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Польські та литовські акти загальнодержавного значення



В період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського та у складі Польського Королівства діяли різні державні політичні, військові, судові, міські й інші органи влади та установи, що займалися правовим регулюванням суспільних відносин, управлінням поточними державними справами, містами, громадами та ін. Ці установи здійснювали діяльність насамперед за допомогою документів актового і діловодного характеру. Виділимо види установ, які залишили створені ними документи, що є для нас історичними джерелами:

1. Король, Великий князь і їх канцелярії.

2. Польський і Литовський сейми, сеймики земель. Люблінський сейм 1569 р., що був своєрідним польсько-литовським, виробляв умови унії. Збереглось дві редакції "Щоденника" Люблінського сейму.

3. Міські магістрати в містах магдебурзького права, наприклад, у Львові (з 1356), Ратному (з 1420), Луцьку (з 1462), Кам'янці (з 1509), Києві (з 1516), Ковелі (з 1518), Крем'янці (з 1533) тощо.

4. Суди гродські та земські, підкоморні, копні.

5. Скарб коронний.

6. Місцеві князі й інші вельможі та їх канцелярії.

7. Інші структури.

Королівська і великокнязівська канцелярія, як і загально­державні сейми, творили законодавчі акти, що мали загально­державне значення, хоч і монархи, і сейми часто приймали певні рішення стосовно окремих земель, замків, міст та ін.

Одним з перших державних актів Польщі й Литви, що уніфі-ковував становище українських земель в обох державах, був Городельський привілей 1413 р. Він випливав з умов Городельської унії між польським королем Ягайлом і Великим князем Вітовтом. Крім домовленості, що після смерті Вітовта Великим князем Великого князівська мав стати польський король (династична унія), привілей передбачав уніфікацію органів управління в обох державах, а головне — зрівняння в правах і привілеях польських та литовських шляхтичів католицького віросповідання. Оскільки привілей на православну шляхту не поширювався, він толерував католицизм і був засобом католицької експансії на схід.

Толерування католицької шляхти продовжив привілей Ве­ликого князя Казимира з 1447 p., який звільнив шляхту від обо­в'язку посилати своїх залежних селян для виконання повинностей перед Великим князем. Католицькій шляхті надавалось також право суду над "своїми" селянами. У 1468 р. був прийнятий Судеб­ник Великого князівства Литовського, який кодифікував норми кримінального права за традицією Руської Правди і визначав систему судочинства.



До важливих законодавчих документів Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського належать так звані устави, що регулювали земельні відносини, принципи феодаль­ного землеволодіння, відносини між землевласниками і селянами. Так, 1514 р. була прийнята Устава для Віленського і Трокського повітів, 1557 р. — Устава на волоки, що мала набути загально­державного значення. Вона була схвалена Великим князем Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, королем Польщі Сігізмундом II Августом (останнім представником династії Ягеллонів). Згідно з Уставою, вся земля поділялася на ділянки величиною від 16,8 га до 21,3 га залежно від місцевості. Ділянка називалася волокою. Селянин отримував одну, половину або чверть волоки. Масиви кращих волок становили земельну площу поміщицького господарства. Залежно від того, якою частиною волоки користувався селянин, визначалися його повинності перед поміщиком: величиною грошового та нату­рального податку у вигляді однієї-двох бочок вівса, кількох копиць сіна, гусей, курей, яєць, а також стації (натурою або грішми) та виконанням панщини у маєтку поміщика (два чи більше днів на тиждень від волоки). Визначалася міра покарання селян за

невиконання повинностей, у тому числі панщини. За один невихід селянин платив грошовий штраф, за два — барана, а за три міг бути підданий фізичному покаранню — побиттю різками. Городники, селяни, які користувалися лише городами, відробляли на тиждень один день панщини.

Генеральними правовими кодексами, що регулювали державні й суспільні відносини в Литві, були Литовські статути. Перший Литовський статут прийнятий 1529 р. (Старий), Другий (Волин­ський) — 1566 р., Третій (Новий) — 1588 р.



Основу Першого Литовського статуту становили норми Руської Правди та польського шляхетського законодавства. В преамбулі визначалися права й обов'язки Великого князя — бути на сторожі шляхетських вольностей, погоджувати свої рішення з радою панів. Земля, якою користувалися селяни, оголошувалася власністю панів. За останніми у власність закріплювалися землі, даровані їм за службу або куплені. Узаконювався розшук селян-втікачів, оголошувалася заборона на прийом феодалами чужих селян.

Другий Литовський статут 1566 р. формально був досконалішим правовим документом. Він складався з 14 розділів: першого — про Великого князя, другого — про військову службу, третього — стосовно карного права, інші розділи регулювали сферу земель­ного, цивільного, адміністративного права, міського та сільського самоуправління й інші сфери суспільного життя. Встановлювався термін розшуку збіглих селян до десяти років.

Третій Литовський статут прийнятий 1588 р., уже після Люблінської унії. На ньому більшою мірою позначилися норми права Польського Королівства. Термін розшуку збіглих селян збільшувався до 20 років. У Київській, Волинській і Подільській губерніях цей статут мав чинність аж до 1840 р. Усі три Литовські статути, як й інші законодавчі акти загальнодержавного значення Великого князівства Литовського, опубліковані у виданні "Законодательные акты Великого княжества Литовского ХУ-ХУП вв." (Л., 1936).

Земельні відносини, зокрема панщизняні, на землях, що від середини XIV ст. підпали під владу Польщі, регулювалися Пйотрковським (прийнятим на з'їзді в Пйотркові 1346 р. для Великопольщі) та Віслицьким (прийнятим у Віслиці 1347 р. для Малопольщі) статутами. їх дія на руські воєводства поширювалась у XV ст. Статути відміняли право "мертвої руки" (тапиэ mort.ua), згідно з яким поміщик присвоював собі частину спадщини після смерті залежного від нього селянина, вста­новлювали умови селянського виходу з панщизняної залежності, передбачали перехід від натуральної ренти до грошової, визна­чали норми карного права та ін. Тоді ж, у XV ст., статути були перекладені руською мовою (з латинської). Пйотрковський статут мав 34 артикули, Віслицький — 59.

Згідно з "Єдиним декретом" угорського короля Людовіка Анжуйського, з 1351 р. регулювались земельні та суспільні відносини на українському Закарпатті, що до 1526 р. перебувало у складі Угорщини (до битви під Мохачем). За декретом, феодали мали право володіти землею. Селянам заборонялося переходити від одного землевласника до іншого. Феодалам на території їх володінь дозволялося втручатись в особисте життя залежних селян, а також (що дуже важливо) чинити суд над ними.

 

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!