Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






У творах давньогрецьких авторів



Серед давньогрецьких авторів, які залишили відомості про українські землі та народи, котрі їх заселяли, вирізняється Геродот, автор "Історії греко-перських воєн" (її ще називають просто "Історія"). Це єдиний автор, який свого часу подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту і культури Північного Причорномор'я від Істра (Дунаю) на заході й Танаїса (Дону) на сході. В інших античних авторів (Гіппократ, Діодор Сицилійський, Страбон, Пліній Старший, Птоломей) знаходимо або ж описи подій, або ж окремих аспектів життя племен, розселених на території сучасної України і суміжних земель. Отже, відомості античних авторів, безумовно, не відтворюють неперервності історичного процесу на наших землях і можуть слугувати лише певним орієнтиром того процесу. Лише в комплексі з археологічними джерелами, речовими пам'ятками, відкритими внаслідок археологічних досліджень, у комплексі з епіграфічними, лінгвістичними, етнографічними й іншими джерелами сучасний історик має змогу реконструювати давнє минуле.

Однак для історичної науки стало традицією уважно вивчати писемні пам'ятки. Завдяки праці попередніх поколінь дослідників сучасний історик користується майже всіма творами античних авторів, які описували чи згадували наші землі. Ці твори вже у XIX ст., а також у XX ст. перекладені російського мовою. Актив­но перекладати українською почали лише в умовах незалежної України. Тут, зокрема, наголосимо на виході у світ українською мовою "Історії" Геродота. Видання здійснили Інститут археології та Інститут археографії і джерелознавства НАН України.

Ми маємо змогу користуватися творами авторів у російському чи польському перекладах або ж оглядовими працями українських авторів на зразок книжки "Чужинці про Україну" Володимира Січинського. Щоправда, ця книга містить лише описи періоду після IX ст. н.е.

Російською ж мовою відомі такі видання античних авторів: Гиппократ "Избранные книги" (М, 1936), Гиппократ "Сочине­ния" (М.; Л., 1941, 1944), Диодор Сицилийский "Историческая библиотека" (СПб, 1874-1875. Кн. 1-16), Страбон. География: В 17 кн. /Перевод Ф.Г.Мищенко. — М., 1879. Корнелий Тацит "Сочинения" (М.; Л., 1969. — Т. 1-2), Страбон "География" /Пе­ревод Стратиновского (Л., 1964), Катон, Варрон, Колумелла, Плиний "О сельском хозяйстве" (М., 1957), Амиан Марцєллин "История" (К, 1906-1908. — Вип. 1-2), Йордан "О происхождении и деяниях готов" (М., 1960).



Українською мовою свідчення авторів згаданих книг та інших в деяких місцях "Історії України-Руси" цитує Михайло Грушевський, наприклад, Птолемея про племена карпів у Карпатах.

Однак згадаймо Геродота. Він народився у Галікарнасі (Мала Азія; між 490-480 рр. до н.е, помер між 430-424 рр. до н.е.) в сім'ї багатого рабовласника. Брав участь у боротьбі проти тиранії, але змушений був залишити батьківщину. Жив на Самосі, в Афінах, Фурії (південна Італія). Подорожував по містах Малої Азії, відвідав Єгипет, Вавилонію, Фінікію, Сирію, Західне При­чорномор'я, Ольвію. Його праця "Історія" — перша широка історична оповідь про держави та народи. В центрі уваги — докладний опис греко-перських воєн від Іонійського повстання 500-493 рр. до н.е. і до здобуття афінянами Сеста, тобто до 478 р. до н.е. Особливість методу Геродота — критичне ставлення до різних оповідей і переказів. Можливо, через це вже у давнину його називали "батьком історії.

В елліністичний період александрійські вчені поділили "Історію" Геродота на дев'ять книг, давши кожній книзі ім'я однієї з грецьких муз: першій — ім'я музи історії Кліо, другій — ім'я музи ліричної поезії Евтерпа, третій — ім'я музи комедії Таліа, четвертій — музи трагедії Мельпомена, п'ятій — музи танців Терпсіхора, шостій — музи любовної поезії Ерато, сьомій — музи гімнів Полігімнія, восьмій — музи астрономії Уранія, дев'ятій — музи епосу Калліопа.

Джерелом до історії, історичної географії й етнографії Пів­нічного Причорномор'я є книга четверта — Мельпомена. І в цій книзі Геродот велику увагу приділяє опису воєнних дій між перськими військами царя Дарія і скіфами та їх союзниками — Гелоном, Будином і Савроматом. Скіфи відступали на схід вздовж Маєтідського озера за Танаїс, аж до пустелі, а Дарій ішов за ними. На лівому березі Танаїсу він спалив обезлюднене дерев'яне місто в країні будинів. Від пустелі на сході Дарій повертався на захід. Скіфи переслідували його, але без бою. Дарій послав вершника до скіфського царя Ідантірса з листом: "Дивний чоловіче! Чому ти все тікаєш, хоча міг би зробити вибір між двома можливостями? Якщо ти вважаєш себе спроможним учинити опір моїм силам, то зупинися і вступи у бій. Чому ти тільки бігаєш туди й сюди? Якщо ти визнаєш себе неспроможним, то перестань тікати, принеси дари своєму владареві — землю і воду — і тоді ми почнемо переговори".



Цар Ідантірс відповів, що скіфи не мають ані міст, ані оброблених полів, отже, їм нема за що воювати. Чому ж їм вступати в бій? На завершення сказав: "У нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди".

Після цього скіфи далі воювали, вживаючи пізнішу тер­мінологію, партизанськими методами. Підстерігали воїнів Дарія, коли ті сідали їсти, влаштовували нічні наскоки, засідки тощо. Коли ж військо Дарія опинилося у великій скруті, скіфські царі послали йому дари: птаха, мишу, жабу і п'ять стріл. Один з наближених Дарія Гобрій так розшифрував дари: "Якщо, перси, ви не станете птахами і не полетите високо в небо, ні мишами і не сховаєтеся в землю, ні жабами і не пострибаєте в болота, ви не повернетеся додому, все погублять оці стріли".

Далі описано ганебний відступ Дарія до Істра, переговори скіфів з іонійцями й іншими союзниками Дарія, котрі охороняли міст на Істрі, про те, як іонійці лавірували між скіфами і Дарієм, щоб і скіфам догодити, і Дарію залишитись вірними.

І все-таки, на нашу думку, найбільша цінність Геродотового опису Скіфії полягає не в розповіді про воєнні дії, а в зображенні і рафії, природи та населення краю, культури і звичаїв різних народів. І хоч у тексті історика багато явищ описано на основі приблизних розповідей, іноді — чуток і легенд або забобонів, він все гаки залишається унікальним зрізом знань епохи. .

Процитуємо вислів про природу краю: "їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п'ять гирл, а потім Тірас, Гіпаній, Борисфен, Пантікап, Гіпокірій, Герр і Танаїс". Про Дніпро історик написав: "Борисфен... найбільша... після Істри..., вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі серед всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку". Навколо Борисфена "найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби, і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно з іншими — з каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями" (оче­видно, білуги. — СМ.). "...Там, де Борисфен наближається до моря, з ним з'єднується Гіпаній, що вливається в те саме мілководдя".

Про народи, які були сусідами Скіфії, Геродот подає такі відомості: "Від гавані борисфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший, котрий можна зустріти, — це калліпіди, які є напів-елліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліпіди мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють та споживають пшеницю, цибулю, часник, сочевицю і просо. Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі живуть неври, а на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народи живуть уздовж ріки Гіпанія на заході від Борисфена". Про інших сусідів скіфів розповідається також у тому місці, де йдеться про війну з Дарієм. Скіфи скеровували посланців до царів таврів і агатірсів, неврів і андрофагів і маланхлайнів, будинів і савроматів. Хтось розповідав Геродоту, що всі неври — вовкулаки. "Мене вони цим оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають і ще підтверджують клятвою".

Дуже цікава розповідь Геродота про походження мови сав­роматів (сарматів). Йдеться про те, що савроматські амазонки взяли за чоловіків молодих скіфів, пішли з ними на схід Танаїда, навчилися від них скіфської мови, але недосконало. Через це "савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не вивчили її як слід".

У цій розповіді, безумовно, не можна приймати за чисту монету легенду про амазонок і про те, як вони навчалися скіфської мови. Однак цінним є твердження Геродота про близькість мови скіфів і сарматів, що засвідчує спорідненість цих народів і дає підставу вживати термін скіфо-сармати, які жили у Причорномор'ї з VI ст. до н.е. до IV ст. н.е. — 1 тис. років.

Найцікавіші, хоч і малоймовірні, дивовижні розповіді залишив Геродот про культуру і звичаї скіфів: про їх богів, головно грець­кого походження, — Гестію, Зевса, Гею, Аполлона, Афродіту, Уранію й інших зі зміненими скіфськими іменами, особливе пошанування бога Арея, на честь якого будують священні споруди "в центрі області кожного народу", про мечі, що є символом Арея і встромлюються в культові купи хмизу (над ними приносили в жертву коней, овець, одного із сотні взятих у полон ворогів). Дуже детально оповідається, як приносили в жертву людей, про звичаї на війні. Скіф пив кров із першого ворога, котрого вбивав, а голови вбитих ворогів приносив своєму цареві. Зі шкір вбитих людей робили вжиткові речі, а з черепів — чаші. Поширений сюжет — зображення способу похорону царів, справляння поминок через рік після їх смерті.

З інтересом читаються оповіді про скіфські лазні, гігієну скіфських жінок, які маззю з кипарисової та кедрової деревини і ладану змащували тіло й обличчя. "І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою".

Геродот наголошував на ворожому ставленні скіфів до чужих свят, обрядів і звичаїв. Коли хтось намагався переймати або наслідувати ці звичаї, його вбивали, навіть якщо такі послідов­ники були царями. Наприклад, цар Савлій убив брата Анахарсія, так з царя був скинутий, далі вбитий цар Скіл та ін.

Незважаючи на численні очевидні вигадки, "Історія" Геродота, безумовно, становить надзвичайно багате джерело вивчення епохи. І професійний історик порівняно легко може відбирати у ній зерна істини з вигадок, легенд і забобонів, зумовлених рівнем загальних знань V ст. до н.е.

Пізніші часи з історії Скіфії частково відображені у праці Гіппократа (460-377 р. до н.е.) "Про повітря, воду і місцевості". Гіппократ також був у Скіфії, щоправда, інші народи йому маловідомі. За Гіппократом, скіфи не мали будинків, а жили у повстяних будках, поставлених на чотириколісних або шес­тиколісних возах і облаштованих як хати, з двома-трьома відділами. Такий віз тягнуло дві або три пари волів, а в будках при переїздах сиділи жінки з дітьми. Чоловіки їхали верхи. За ними йшли отари овець, корови та коні. На одному місці скіфи перебували, поки їхній худобі вистачало паші, потім переходили на інше місце.

Цінні відомості з історії Боспорського царства містить "Історична Бібліотека" Діадора Сицилійського (І ст. до н.е.). Твір складається з 40 книг (збереглися 1-5, 11-20).

Чимало цікавого матеріалу про Північне Причорномор'я навів Страбон (64 р. до н.е. — 23(24) р. н.е.) — давньогрецький географ та історик, автор "Географії" в 17 книгах, де описано всю відому тоді ойкумену. Перші дві книги методологічні, історіографічні. Про Чорномор'я він писав у четвертій главі книги 7. Найбільше відомостей подано про Босфор і Херсонес. Серед народів, які проживали на схід від Дніпра, називалися роксоляни, а також язиги, царські урги, за Доном — сармаги, аорси та сіраки (пізніше Страбон усіх об'єднував назвою алани), за Каспійським морем — "східні скіфи".

Про слов'ян згадував римський автор Пліній Старший (І ст. н.е.). Він називав їх венедами, повідомляючи, що вони розселені на схід від Вісли і на північ від Дунаю. Про слов'ян у II ст. н.е. писав у своїй "Географії" давньогрецький автор Клавдій Птолемей. Він називав народи і племена, які населяли Сарматію (Північне Причорномор'я). Птолемей був видатним астрономом і географом, "обґрунтував" геоцентричну систему Всесвіту, що проіснувала як панівна аж до Коперніка. Впровадив систему координат та інші положення.

Питання про орди гуннів відображено в "Історії" Аміана Марцелліна (330-400 рр.) у кн. 16.

Вагоме місце в історіографії історії Східної Європи III—VI ст. посідає праця Йордана "Про походження і діяння готів". Йордан був секретарем при дворі готських королів у Італії. Ставився до них з повагою і возвеличував, зокрема, короля Ґерманаріха. Західний кордон слов'ян обмежував Дунай, а їх розселення на території — від м. Новієтунського й озера Мурсіанського до Дніпра та по Віслі.

Мабуть, Йордана слід вважати останнім із античних авторів, які шкали чи згадували про землі сучасної України та народи, котрі їх населяли.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!