Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Типи виховних систем та школа в середні віки



Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя

Епоха середньовіччя в Європі (V – ХVІ ст.) успадкувала від Римської імперії християнську релігію – католицизм. Головною ідеологічною силою, що визначили розвиток культури, стала християнська церква, яка різко негативно сприйняла античну культуру як язичницьку.

Аскетизм, ставши домінуючою течією в християнстві, проповідував виховання в дусі релігійного аскетичного світогляду. Віруючи протягом життя мали готуватися до перебування у потойбічному світі. Людське тіло розглядалось як осередок гріховності. Культурний розвиток та освіта відбувалися в руслі релігійної ідеології католицизму.

Типи виховних систем та школа в середні віки

В епоху середньовіччя у Західній Європі, залежно від класової та станової належності (духовні або світські феодали, бюргери – купці та ремісники – селяни), склалося кілька типів виховних систем:

1) церковне (духовне) виховання. Здійснювалося в християнській сім’ї та церковних школах (парафіяльних, монастирських, соборних). Школи відвідували хлопці 7-15 років. Учні зазубрювали молитви і псалми, вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику. Опанувавши елементарні знання, кращі учні вивчали «сім вільних мистецтв»: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов’я. Учнів готували до церковної діяльності.

2) рицарське виховання. Здійснювалося матір’ю (до 7 років) в сім’ях; з 7 до 14 років – в сім’ях сюзерена (більш знатного рицаря), де хлопчики виконували обов’язки пажа при його дружині; від 14 до 21 року – були зброєносцями сюзерена. Виховання завершувалося урочистим посвяченням у рицарі. Ставило за мету сформувати у майбутнього рицаря («пана землі й селян») кріпосницьку мораль, навчити поводитись у «вищому товаристві» та дати військово-фізичну підготовку. В основу виховання рицарів було покладено вивчення «вільних благочестей» (їзда верхи, стріляння з лука, метання списа, фехтування, плавання, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати пісні). Більшість із них була неписьменною. Дівчата отримували домашнє виховання;

3) бюргерськевиховання. Здійснювалося в гільдійських і цехових школах, які згодом було перетворено на міські початкові школи, утримувані на кошти міського самоврядування (магістрату).Ставило за мету підготовку дітей до торговельної, ремісницької справи. Учнів навчали письма, читання, лічби та релігії, а в деяких школах – риторики, граматики, геометрії. Церква боролася проти цих шкіл, бо вони руйнували її монополію у шкільній справі;



4) стихійне виховання дітей селян. Здійснювалося батьками у повсякденній праці та носило практичний характер. Його складові: фізичне (витривалість, спритність, фізична сила), трудове (формування трудових навичок, участь у праці з дорослими), моральне (підкорення батькові, феодалу, слухняність, тілесні кари), релігійне (заучування молитви, участь в обрядах) виховання. Виховання й освіта жінок також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях або в пансіонах при жіночих монастирях, де їх навчали читання, письма, латині, благородних манер. Дівчата з непривілейованих станів вчилися ведення господарства, рукоділля та релігійних настанов.

Учені, невдоволені ігноруванням церковною школою нових знань, у XІІ ст. почали об’єднуватись у поза церковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл – університетів (universitas – сукупність, об’єднання). Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Празі (1348), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253) та інших містах Європи. Система управління університетами, що користувалися певною автономію щодо церкви, міських магістратів, мала елементи демократизму: виборність керівних посад (ректор, рада студентів), самоврядування. До кінця XІІ ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький). Де вивчали протягом 5-7 років «сім вільних мистецтв»; юридичний, медичний і богословський (термін навчання 5-6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет (за змістом і завданнями нагадував середню школу, або сучасний коледж), діставали ступень «магістра мистецтв» і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11-13 років) одержували вище звання «доктора наук». Основними видами занять в університеті були лекції. Середньовічні університети користувалися великим авторитетом, відповідаючи назрілим потребам життя, сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний поступ епохи Відродження.



Епоха Відродження (XІV-XVІ ст.) виникла у надрах середньовіччя і була історичним періодом, під час якого в країнах Західної Європи почалося формування буржуазної культури та ідеології. Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Франсуа Раблэ (1494 – 1553) – французький письменник-гуманіст, педагог, автор роману Гаргантюра і Пантагрюель», у якому нещадно висміював схоластичне навчання. Ним висвітлено нову педагогіку Відродження (якщо Гаргантюа вчився ще за методикою зубрячки, то його син Пантагрюель робить рішучий поворот у бік природничих наук, життєвості навчання, спорту, праці). Рабе наголошував на ровитку мислення, активності дитини, побудові навчання на зацікавленості її навколишнім середовищем, вивчені природи під час прогулянок, бесід, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабе, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного виховання вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1469-1536) –видатний нідерландський учений-гуманіст епохи Відродження. Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності та благочестя. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» різко критикував зміст і схоластичні методи навчання. Паличну дисципліну і брутальність учителів. Під час вивчення стародавніх мов вважав за необхідне основну увагу приділяти не формальному оволодінню граматикою, а читанню латинських і грецьких класиків. Вимагав, щоб навчання було легким і приємним для учнів, ґрунтувалося на їхніх інтересах і розвивало самостійність. Як і всі гуманісти, був прихильником м’якої дисципліни в школі. Його книга «Молодим дітям наука» містить правила з укріплення Духа, важливі для юнацтва (наприклад, «Насміхатися, виставивши язика. Є справа блазня», «Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівними – дружньо і ласкаво», «Три знаряддя маємо для вченості: розум, пам’ять, старанність. Розум формується вправами. Пам’ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай сам і не лінуйся».

Томас Мор (1478-1535) – англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. В знаменитій «Золотій книжці про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопію» (1516) обстоював необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад в Англії, докладно змалював картину справедливого, на його думку, ладу, де люди працюють, а держава дбає про освіту і виховання громадян. Обстоював принцип загального навчання рідною мовою, вимагаючи рівності освіти для чоловіків і жінок. Задовго до Коменського висунув принцип наочності та спостереження за природою. Наголошував на гармонійному розвитку особистості, зв’язку школи з життям, трудовому вихованні, рівноправності розумової й фізичної праці. Вперше поставив проблему освіти дорослих засобами бібліотек, музеїв, організацією самоосвіти громадян і прилученням їх до науки.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!