Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Уявімо ситуацію: у молодій сім’ї народилося немовля, якому відразу дали ім’я, чи можемо ми стверджувати, що це немовля є особистістю?



Ні, воно є людиною, бо воно належить до певного біологічного виду, але особистістю не являється адже в нього не вироблена стійка система індивідуальних соціально-значущих рис людини, які формуються під впливом суспільних відносин та відносин з іншими людьми. (підтвердженням цього є «люди манглі»)

У дитини, як і в дорослої людини, співіснують біологічні й соціальні якості, що характеризують її як біологічну істоту. Дайте характеристику людини як біологічної істоти:

Біологічні якості — все те, що охоплюється поняттям «організм». Це функції і ріст організму, статеве дозрівання і процес акселерації (прискорений розвиток).

Соціальною істотою людина стає в тільки в суспільстві. Процес соціалізації відбувається паралельно з біологічним розвитком людини.

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Якщо до всього переліченого додати тільки те, що притаманне лише одній особистості, то буде індивідуальність.

Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей.

Вона постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характеризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо.

Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і виховання. А що ж таке розвиток?

Розвиток – це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються в онтогенезі під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, активність, спадковість, виховання)

Розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

Рушійними силами розвитку є:

зовнішні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;



внутрішні протиріччя – виникають на грунті незгоди з собою та відображаються у індивідуальних стосунках людини (боротьба двох «я»);

загальні або універсальні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;

індивідуальні протиріччя. (спів, розвиток співу)

За вибором наведіть приклад будь-якого протиріччя.

закономірності розвитку:

- нерівномірність;

- суперечливість;

- пластичність;

Система роботи класного керівника. Зміст, форми і методи роботи. Планування і облік роботи.

Мета: формування всебічно розвиненої особистості.

Завдання: спрямування виховного процесу в класі, здійснення освіти батьків, об’єднання зусиль вчителів, батьків, громадськості у вихованні дітей.

Класний керівник - це вчитель, якому доручено організацію навчально-виховної роботи у певному класі. У "Положенні про середню загальноосвітню школу України" зазначається:

Форми метод роботи: 1. індив: самоосвіта, проходж курсів підвищення кваліфікації. 2. колективні: педрада, конференції, збори, читання, олімпіади, конкурси, метод об’єднання (сприяють самоосв та самових-ню).

Методи: спостереження, бесіди, створ виховних ситуацій.

Професіограмма: особисті якості, професійні якості, знання, уміння.

Функції: організаторська, виховна, інформаційно-методична, дослідницька, соціальна, координаційна.

Напрями роботи: з класом, з вчителями-предметниками, з батьками та громадськістю.

Класний керівник організовує і проводить різноманітну позакласну і позашкільну роботу з учнями, спрямовує роботу батьківського комітету.

Форми: словесні (бесіда, диспут), практичні (походи, екскурсії), наочні (діяльність музеїв, виставок.



Планування – усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.

План роботи класного керівника – шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.

Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.

Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу.

Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв’язок виховної д-ть сім’ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.

План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.

Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС.

Зміст, форми, методи Термін виконання Виконавці Позначка про виконання
         

 

32. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні.

Виховання– цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Навчання– цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вчителя та учнів з метою формування знань та засвоєння умінь, навичок

Розвитокце процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються з людиною від народження до смерті під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, спадковість, активність, виховання)

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функціяяк основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Виховна функціяє невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Розвиваюча функціямає психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

Активність – творча перетворююча д-ть людини.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!