Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Художня проза М.Костомарова



Спадщина Миколи Костомарова – значна за обсягом і неоднорідна тематично, жанрово, стильово. Він одним із перших серед романтиків почав культивувати історичну прозу, зокрема історико-біографічний жанр ("Історія Росії в життєписах визначніших її діячів", "Кудеяр"), використовуючи докладні знання кожної епохи, фактів з життя славетних історичних осіб, національних героїв і менш відомих постатей, котрі привернули його увагу насамперед участю в історичних процесах етноконсолідації.
Прозові твори Миколи Костомарова досі досліджені недостатньо – при тому, що центральна частина його спадщини в сукупності складає своєрідну художню енциклопедію історії українського народу, його стосунків з іншими, насамперед російським, є художнім розкриттям моральної сутності українців, їх суспільно-етичних норм, духовної самобутності.
Осмислення художньої прози Костомарова розкриває специфіку вимушеної "двоколійності" епіка. Водночас українська національна ідентичність прози письменника позначена яскраво вираженою ідейною позицією автора, конкретикою оцінок наратора як її виразника, вибором сюжетних ситуацій, характеристикою типів, засобами образотворення, диференціацією російського і українського та визначальними ідеями українського націєтворення. Ці константи прози Костомарова вводять її в тезаурус української художньої культури ХІХ століття.
Митець і вчений, Костомаров автентичний до подробиць включно у змалюванні життя і діяльності, характерів та побуту історичних осіб, колориту показових для певної доби персонажів на тлі конкретних суспільних обставин, в оцінці наслідків подій і вчинків та в розумінні перспектив, у естетичних засобах виразності. Романтична і реалістична, белетристика Костомарова має в основі детальну і багату історичну конкретику, достовірно відтворює не тільки реалії, але й дух епохи, на що письменник особливо звертав увагу.
У прозі, як і у всій творчості, Костомаров цілеспрямовано опрацював коло тем, сюжетів, ситуацій, які художньо явили національну своєрідність українців, витворили модус національної ідентичності. Він належить до перших творців інтелектуальної історичної прози: історико-біографічних повістей, історико-побутових картин, хронік, сцен, оповідань ("Історія Росії в життєписах найвизначніших її діячів", "Холоп", "Кудеяр", "Скотской бунт").
У всьому митець виявляв глибокі й точні знання реалій епохи, фактажу з життя відомих історичних осіб, національних героїв українського народу. Причинами його уваги до тої чи іншої постаті, факту історії завжди служить їх роль у долі чи недолі українського народу. Він інтерполював проблеми історичних творів у свою сучасність, простежував наслідки минулого в подальшій перспективі. Стурбованість долею національної ідеї, наприклад, інспірувала постання першої антиутопії в слов'янських літературах – оповідання "Скотской бунт". Прогностична зіркість його автора виявилася в остеріганні загалу перед соціальними експериментами (соціалістичного типу, як той пізніше зображений "колгосп тварин"), перед небезпекою холуйства й меншовартісності.
Жанровий діапазон прози Костомарова надто широкий. Повісті, белетристика хронікального типу, оповідання, художньо-біографічні документальні нариси, побутові історії, оповідки-"бувальщини" ірраціонального характеру на зразок народних легенд – це далеко не повний її обсяг. Найбільшим його досягненням, без сумніву, є капітальна праця всього життя – повісті серії "Історія Росії в життєписах найвидатніших її осіб". Надзвичайно потужна та достовірна історична і побутова конкретика кожної доби, досконала орієнтація в причинах і наслідках подій, розкриття психології історичних осіб і впливу особистостей на характер подій, абсолютна наукова сумлінність і чесність у висвітленні джерел, опертя оцінок на моральні критерії, "українська оцентричність" – усе це ознаки "Історії..." та всієї прозової спадщини письменника. Розмаїття жанрів прозових творів Костомарова, їх зміст і національна заангажованість також "працюють" на українську національну ідею.
За жанром повісті серії "Історія Росії в життєписах її визначних діячів" наближаються до історико-біографічних повістей, у творенні яких Костомаров також виступив як новатор. Написані живою мовою, збагаченою белетристичністю елементів, вони є особливим і самобутнім явищем української літератури.
Таким чином, проза епіка Костомарова, як і поетичний ліро-епос, естетично увиразнили його світоглядні засади, утворили споріднену єдність із науковими дослідженнями. В художніх творах хист дослідника конкурує з талантом митця. Тож недарма О.Пипін назвав Костомарова єдиним із новітніх письменників, котрого можна назвати істориком-художником.
В ідейно-естетичний дискурс українського національного художньо-естетичного простору російськомовні твори Костомарова входять завдяки властивій їм постійній присутності теми України як світлого начала, піднесенню традицій українського народу, часто як антипода іншим етносам, насамперед російському, в тих виявах, де автор ставить його в порівняльний дискурс з українським. Російська проза Костомарова, як і всі інші його писання, – іманентно національне явище з наскрізною глорифікацією України й українського народу, художньою конкретизацією рис його національної ідентичності. Тема й апологія України, відтворення українського етнотипу, українська лексична течія російськомовних повістей, сама українська природа стилю (кордоцентричного, елегійно-емоційного) дозволяє зарахувати російськомовні твори до українського літературного процесу. Ідейна позиція автора виражається також добором ситуативного матеріалу, уведенням до змісту прозових творів таких елементів, де герої, як правило, в той чи інший спосіб дотичні до українського геоетнопростору та хронотопу. Нерідко наратор цих творів є виразником української ідеї, репрезентантами якої виступають також побут, психологія героїв тощо.
На підставі історичної хроніки "Кудеяр" опоненти інкримінували Костомарову гіперболізоване протиставлення Байди-Вишневецького й Івана Грозного. Відповідаючи статтею "Моє українофільство в "Кудеярі", Костомаров захистив право історичного белетриста на певний домисел, висловив новаторську сентенцію про важливість у художньому творі внутрішньої, глибинної правди, яка відображає сутність епохи.
Повість "Кудеяр" напружена сюжетно, показова яскравими картинами життя і побуту Росії часів Грозного, послідовністю націєтворчого концепту письменника. В ній яскраво відбилася особливість творчості Костомарова: в наукових працях він виступає як митець, у художніх – як глибокий учений (М.Грушевський).
Загалом у прозі Костомарова з тематикою потойбічних, ірреальних явищ пов'язані твори "Пригоди по смерті", "Недужа", "Тайновидець", "Фаїна", "Вільшинник", "Незаконнонароджені" та ін. У їх сюжетах почасти виражені романтичні настрої самого Костомарова, його зацікавлення віруваннями, звичаями, мораллю та етикою українського народу як основою іманентного тлумачення історичних явищ і фактів. Із загального масиву прози ці твори ірреального характеру не випадають. Вони мають ту спільність, яка об'єднує всю прозову творчість Костомарова: щирість, правдивість, національну заангажованість і прагнення досягнути історичної достовірності епохи.
Високу оцінку художній вартості прози Костомарова дав один із перших перекладачів "Життєписів..." М. Костомарова (1874) Олександр Барвінський: "... твори Костомарова сяють немеркнучим сяєвом. Його писання зберегли досі повну пластику фарб і в історичній творчості вибиваються все-таки на перворядне місце своїм мистецтвом та визначаються питомою йому свіжістю історичної прози і високою культурою слова".
Тож Костомаров-епік осмислив цілий ряд ключових проблем української нації, її історії, художньо дослідив – одним із перших у художній прозі – комплекс проблем етнопсихології. При цьому в різні способи він підніс високу моральність українського народу, його творчий геній. Це не випадкове самоповторення, а наскрізна ідея всього життя письменника.




Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!