Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Філософський зміст поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»



Значний внесок у розвиток філософської думки в Україні вніс Т. Г. Шевченко. Шевченко продовжував кращі традиції суспільної думки філософа і поета Г. Сковороди, письменників Котляревського, Гребінки, які вже зробили перші кроки у бік реалізму і народності.
Усі перші твори Шевченка просякнуті мотивами боротьби за "волю" проти кріпацтва. Оспівуючи
"вільне життя", він звеличив патріотизм пригнобленого народу в боротьбі проти польських, турецьких, татарських поневолювачів. У поемі "Гайдамаки" поет стає на шлях революційного демократизму. Поема звучить як заклик до насильницької розправи над поміщиками і царем.
Шевченко не ідеалізував капіталістичне суспільство. Його революційно-демократичні погляди тісно пов'язані з його філософськими поглядами - матеріалістичними у своїй основі. Поет стверджував, що перехід до нового життя відбувається не мирно і плавно, а через революційні зміни. Його філософію можна характеризувати як "філософію трагедії". Мається на увазі не створення позиції дослідника трагічних подій, а стан душі страждаючого, виявлення усвідомлення ним трагедії як власної долі. Т. Г. Шевченко ніби прийняв на себе усю трагедію українського народу.
У поемі «Гайдамаки» Шевченка надана розгорнута картина гайдамацького руху 1768 року на Правобережній Україні, до того ж тема визвольного руху має подвійну перспективу: перша — священна дія, яка може служити прикладом національної свідомості; друга — неконтрольована сліпа руйнівна сила повсталого народу. З одного боку, автор позитивно ставиться до Коліївщини як каральної сили за злодійства конфедератів, з другого боку засуджує криваву розправу гайдамаків, порівнюючи її з пеклом (Залізняк і Гонта «люльки закурили», але від них запалали «і хатина, і будинок»). Поет стоїть на позиції єднання слов’янських народів, але з болем сприймає забуття онуками історичного минулого України.
Композиційно поема «Гайдамаки» складається з лірично-філософського вступу-присвяти, історичного вступу («Інтродукція») та десяти розділів та епілогу. Важливе значення мають такі складові частини твору, як «Передмова» (насправді — післямова), жартівливе звернення до передплатників поеми («Панове субскрибенти!») та «Примітки», складені самим Шевченком.
Лірично-філософський вступ до поеми являє собою авторські роздуми над швидкоплинністю життя, над нескінченними змінами в природі і людському житті. Поет вважає, що «все йде, все минає…», але вічними залишаються тільки волелюбні прагнення народу. Також він висловив своє ставлення і до можливих нападок реакційної критики на його «Гайдамаків». Таким чином, у вступі до поеми автор визначив власні ідейно-естетичні позиції як співець цілого народу та його представник.
Основна частина поеми починається «Інтродукцією», де автор дає оцінку національному, релігійному та класовому стану тогочасної Польської держави. «Інтродукція» є своєрідною експозицією сюжету поеми. У творі простежуються дві сюжетні лінії: перша, основна, — змалювання підготовки та ходу повстання «Коліївщина»; друга — історія кохання Яреми та Оксани. Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ «Гонта в Умані», другої — «Червоний бенкет».
Глибоко психологічний епізод вбивства Гонтою дітей розкриває безмежне батьківське горе. Драматизм твору загострюється і в епізоді поховання дітей. Виривши могилу ножем, Гонта ховає дітей так, як ховали козаків, накривши очі червоною китайкою.
Коліївщина набула загальнонародного характеру, бо участь у повстанні взяли навіть жінки та підлітки. Слід зазначити, що «Гайдамаки» — це ліро-епічна поема, у ЇЇ композиції важливу роль відіграють численні ліричні відступи, у яких поет стає співучасником зображуваних подій.
країна в творчості Шевченка - це і світ наявного буття, що є дисгармонійним і конфліктним, і екзистенційні стани буття, де тільки й можливо досягти ідеального існування, і джерело народної культури, що дозволяє виявити власну філософію життя. Це перш за все мотив долі, лихої та доброї, правди, слави, теми сирітства, чужини, ностальгії за рідним краєм. Все це дозволяє стверджувати, що філософія Т. Шевченка, втілена у його творчості і власному життєвому шляху, являє собою дійсну духовну квінтесенцію культури українського народу.





 

100. Філософський зміст поеми Т.Шевченка «Марія»

Філософська поема як жанровий різновид мала свої початки у творчості Т. Шевченка. Поема Т. Шевченка «Марія» важливістю, глибиною, вирішення поставлених проблем, гостротою і драматизмом життєвих конфліктів, втіленням філософських ідей у живі, високопоетичні образи цілком відповідають тому різновиду ліро-епічної поеми, яку прийнято називати філософською. Поема Т. Шевченка «Марія» оспівує високе почуття материнства. Т. Шевченко підніс на недосяжну височінь біблійну легенду про богоматір в чисто земному реалістичному стилі.
І. Франко писав, що саме в поемі «Марія» Шевченко створює «найвищий з усіх відомих… в будь-якій літературі ідеал жінки-матері, що життя своє віддає задля сина, а коли син умер задля високої ідеї, вона з силою материнської любові стає на його місце й докінчує його діло, зовсім не дбаючи про свою власну долю». Саме в поемі Шевченка «Марія» філософська ідея боротьби за людяність, добро, справедливість, людське щастя «матеріалізується» в живих художніх образах, що дають творові невмирущу естетичну вартість.
Філософсько-релігійний аспект поеми розкриває специфічне авторське розуміння Бога, який у нього не тотожний церкві, чернецтву, зовнішній літургійній формі, а є Живим Богом ("Ся ж несла Живого істинного Бога..."). Цікаво, що Шевченко одного разу прямо висловив цю думку, що спричинилося до довгого діалогу поета з поліційним відділенням. У пояснювальній записці з приводу звинувачень поета у релігійній неблагонадійності він писав: "Во время завтрака господин Козловский завел со мною какой-то богословский разговор на польском языке; чтобы прекратить зтот разговор, я ему сказал - по-русски, что теология без живого Бога не в состоянии создать даже этого липового листика, й при этом вырвал листок с липы й показал ему". В його поезії останніх років дедалі частіше з'являється образ (ейдос) живого Бога (поеми "Неофіти", "Марія"). Більше того, у нього навіть виникає образ похованого царями та ченцями Бога.
Шевченко не стільки декларує нову релігійну доктрину, скільки шлях до набуття істинної релігійності, переймаючи сковородинівську естафету. Цей шлях вимагає визнання Бога живим і постійно присутнім у житті. Ще він вимагає певної жертовності, бо істинний Бог відкривається людині, яка пройшла низку духовних і фізичних випробовувань, навіть тортур. Тобто релігійне одкровення не є стихійно дарованим, а здобувається ціною невпинного й свідомого духовного зростання людини. Шевченко дає художні зразки такого духовного піднесення людини, зокрема в образі Марії.
Шевченко подивився на жінку як на берегиню національних сакральних скарбів, що до нього не існувало ані в художній, ані в суспільно-громадянській традиції. За шевченківською версією Марія порятувала християнство від загибелі, коли учні Христа зреклися його вчення, вона єдина стає опорою й надихає їх мандрувати світом та нести Слово Боже: "Своїм святим огненним словом! Ти дух святий свій пронесла В їх душі вбогії".


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!