Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Шляхи подолання боргової кризи



 

У сучасному світі проблема полягає в тім, що країни одночасно здійснюють виплати за старими боргами і роблять нові запозичення. У більшості випадків держава змушена удаватися до додаткових позик тільки для того, щоб виконати свої старі зобов’язання. Якщо майбутні доходи країни-позичальника не викликають сумніву у кредиторів, залучення додаткових позикових коштів для обслуговування боргу не буде пов’язане з якимись проблемами. Але у більшості країн, які зазнають труднощів з обслуговуванням державного боргу, майбутні надходження надто невизначені, і кредитори виділяють їм додаткові ресурси лише у виняткових випадках.

Взагалі, є декілька варіантів розв’язання боргової проблеми. Один із них – визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити тією чі іншою мірою дефолт і шукати шляхів пом’якшення його наслідків. Інший варіант – перевести все в площину “дрібного фолу”, політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічних та юридичних тяганин.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Така відмова верне Україну в замкнуту економіку епохи “залізної завіси”. І що найгірше – це вилучить її із звичайних, що історично визріли, процесів інтеграції в світову економіку, де рухаються потоки товарів, інформації, ідей, людей, грошей, культурних цінностей. Не платити невигідно вдвічі. Не стільки через те, що можуть настати арешти української власності, вихід іноземних інвесторів і компаній із країни, скільки в тому, що виникнуть катастрофічні наслідки для експортно- імпортних статей бюджетних доходів України.

Оголошення дефолту може привести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов’язаних із зменшенням обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення. Це спричинить падіння виробництва в Україні, особливо в умовах, коли українські підприємства потребують значних інвестицій, які здатні підтримати конкурентноспроможність товарів українських виробників завдяки впровадженню нових технологій та модернізації виробництва. У багатьох випадках такі інвестиції не можуть бути зроблені за рахунок доходів підприємств, а можливим розв’язанням проблеми разом із внутрішніми банківськими кредитами можуть стати прямі іноземні інвестиції та зовнішні запозичення. Отже, короткострокове полегшення боргової ситуації спричинить довготривале падіння економіки держави.



Україна в змозі виплачувати свої зовнішні борги. Однак це не просто потребує серйозного напруження всіх фінансових можливостей, а й справляє негативний вплив, як і в разі повної відмови від зовнішніх виплат, на розвиток економіки в цілому. Все це пов’язане насамперед з інвестиціями в реальний сектор економіки України. Платежі за боргами різко знизять на довгі роки наші можливості з розвитку перспективних галузей, орієнтованих на високотехнологічний експорт, на заміщення імпорту. Цей інтерес став ключовим моментом реальних дій щодо реструктуризації зовнішнього боргу України.

Першим кроком стала реструктуризація комерційного боргу, за яким Україна в 2000 – 2001 роках повинна сплатити близько 2,7 млрд. дол. США. Успішне її проведення дало змогу подовжити термін погашення комерційного боргу на 7 років і зменшити вартість обслуговування з існуючих 14,75%-20% до 10-11% річних. При цьому використання коефіцієнтів заміни дало можливість зменшити суму комерційного боргу приблизно на 150 млн. дол.США. Беручи до уваги успіх заміни зовнішнього комерційного боргу, найближчим часом Україна планує почати переговори з Паризьким клубом щодо обміну частини офіційного боргу [1,с.1].

При розв’язанні проблеми державного боргу застосовуються різні шляхи подолання боргової кризи, основним з яких є списання і викуп боргу, сек’юритизація і обмін боргів на акції національних підприємств.

Одним з методів подолання боргової кризи є списання боргу. Якщо зобов’язання країни перевищують її очікувану платоспроможність, зовнішній борг виступає як пропорційний податок, тому що додаткові доходи держави спрямовуються не власним громадянам, а кредиторам. Це дестимулює зусилля держави щодо поліпшення економічної ситуації принаймі в двох аспектах. По-перше, уряд менш зацікавлено проводить жорстку економічну політику, яка передбачає непопулярні заходи. Адже основна частина дивідендів від такої політики все одно піде кредиторам. По – друге, надлишковий борг “борговий навіс” негативно позначається на добробуті громадян через збільшення податкового тягаря і зниження інвестиційної активності внаслідок дії негативного ефекту “інвестиційного витиснення”.



Іншим методом може бути викуп боргу. Деякі країни – боржники мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів чи можуть досить швидко їх нарощувати за рахунок стимулювання експортних галузей. Водночас борги цих держав на ринку торгуються з великим дисконтом, що свідчить про побоювання інвесторів щодо платоспроможності позичальника. В такій ситуації можна було б дозволити позичальнику самостійно викупати власні борги на відкритому ринку. Це дало б змогу на ринкових умовах скоротити загальний обсяг державного боргу без прийняття кредиторами будь яких узгоджених рішень. Однак згідно зі стандартними умовами надання позик боржник не має права на достроковий викуп своїх боргів мінімум із двох причин. По-перше, порушується принцип зверхності кредиторів, тобто їх право на переважне одержання будь-яких вільних коштів боржника, який прострочив платіж. По-друге, виникають феномени “морального ризику” і зворотнього відбору, коли фактичний виграш отримують найгірші позичальники, борги яких торгуються з найбільшим дисконтом. Викликає інтерес питання про те, наскільки вигідно самим кредиторам дозволяти достроковий викуп зобов’язань. Якщо зниження боргового тягаря збільшує ймовірність виплат, то кредитори погодяться на викуп боргу. При цьому їх втрати, викликані відмовою від одержання повної суми кредиту, перекриваються поліпшенням перспектив повернення боргу.

В деяких ситуаціях застосовується сек’юритизація. Механізм дострокового викупу суверенного боргу обмежується не тільки позицією кредиторів, а й доступністю валютних резервів. Це обмеження може бути переборене за допомогою сек’юритизації. Основна її ідея полягає в тому, що країна – боржник емітує нові боргові зобов'язання у вигляді облігацій, які або безпосередньо обмінюються на старий борг, або опосередковано, коли отримані від емісії кошти спрямовуються на погашення вже існуючих боргів. Якщо нові папери торгуються на ринку з меншим дисконтом, така операція приведе до скорочення загального обсягу заборгованості. Останнім часом найбільшого поширення набула сек’юритизація банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банками-кредиторами на облігації.

Подібна схема реструктуризації може бути реалізована на добровільній основі тільки у тому разі, коли нові зобов’язання визнаються пріоритетними щодо старих боргів. В іншому випадку очікувані платежі за старим боргом еквівалентні платежам за новим, який торгуватиметься з тим же дисконтом, як і існуючий. Зниження боргового тягаря не відбувається.

Однією з найвідоміших ринкових схем реструктуризації державного боргу є надання кредиторам права продажу боргів із дисконтом за національну валюту, на яку в подальшому можна придбати акції національних компаній. Найчастіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, які перебувають у державній власності. Прибічники цього підходу стверджують, що своп дає змогу розв'’зати дві проблеми- зменшити державний борг і забезпечити приплив капіталу в реальний сектор економіки. З одного боку, така схема передбачає зміни розкладу виплат і знижує короткострокове навантаження на бюджет. З другого – інвестор, що отримав акції в результаті обміну, насправді не робить реальних вкладень в економіку країни.

Існують певні проблеми, пов’язані з бюджетно-податковою політикою держави. У разі звичайної сек’юритизації одні державні зобов’язання обмінюються на інші державні зобов’язання. Тобто державний борг фактично обмінюється на зобов’язання приватного сектора. Для реалізації даної схеми державі спочатку необхідно знайти джерело коштів на купівлю акцій національних компаній (якщо акції перебувають у власності держави, то необхідно зважати на альтернативні витрати, пов’язані з відмовою від можливих приватизаційних доходів).

Це можна зробити неінфляційним шляхом, наприклад, за допомогою додаткової внутрішньої позики. В такому разі зовнішній борг переводиться у внутрішній. Однак, як правило, країни, що мають проблеми із зовнішніми боргами, мають також і значний обсяг внутрішньої заборгованості. Таким чином, збільшується навантаження на бюджет, що призводить до зростання реальної вартості обслуговування внутрішнього боргу і справляє негативний вплив на економічну ситуацію в країні [5,с.391].

Як випливає із представлених вище міркувань, однозначного способу розв’язання боргової проблеми не існує. Будь – яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й , зокрема, політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Що стосується конкретних механізмів вирішення боргової кризи в Україні, то ринкові схеми реструктуризації, такі як сек’юритизація , кращі (і реальніші), ніж списання боргу. Прощення боргових зобов’язань вкрай негативно відобразиться в першу чергу на репутації України як позичальника. Крім того, при використання ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Але реструктуризація заборгованості – це лише відстрочення на певний час розрахунків за зовнішніми боргами. Необхідною передумовою забезпечення максимально сприятливих умов врегулювання зовнішнього боргу є створення переконливої програми дій, орієнтованих на продовження і прискорення ринкових реформ в Україні, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів. Реалізація програми повинна сприяти відновленню платоспроможності країни на базі поновлення економічного зростання як умови зміцнення довіри кредиторів та інвесторів [2,с.9].

Насамперед необхідна розробка реального державного бюджету та скорочення його дефіциту, але не тільки шляхом математичних операцій. У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити і послідовно втілювати в життя такі, які б, по-перше, стимулювали надходження грошових засобів у бюджетний фонд країни, а по-друге – сприяли скороченню державних витрат.

План структурних реформ повинен включати заходи щодо реструктуризації підприємств, а також реформ в соціальній сфері , в трудових відносинах, житлово-комунальному господарстві, освіті, охороні здоров’я, пенсійному забезпеченні, системі соціального захисту, які б дали змогу підвищити ефективність використання коштів, що інвестуються, зменшити зобов’язання держави і тим самим створити реальні передумови для підвищення ділової активності суб’єктів фінансового ринку.

 

ВИСНОВКИ

 

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов’язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду.

На сьогодні Україна не в змозі відмовитися від державного запозичення. Адже фінансування підтримки платіжного балансу, збереження валютних резервів, розбудова економіки неможливе тільки за рахунок доходів бюджету, бо це призведе до зменшення обсягу видатків на промислове виробництво, сільське господарство, соціальну сферу, що причинить тривалу стагнацію та зниження рівня життя в країні.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переваження застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Загалом же українська бюджетна класифікація потребує доопрацювання та приведення її у відповідність із міжнародними стандартами статистики державних фінансів. Адже, як свідчить світовий досвід, правильно організована статистика державних фінансів дозволяє значно полегшити аналіз діяльності органів державного управління, закладає основу для здійснення якісної оцінки розміру державного боргу, спрощує його обслуговування.

За умов хиткої макроекономічної рівноваги, слабких результатів структурних перетворень і підвищення інфляційних очікувань зростаючі розміри державного боргу України можуть стати істотним фактором дестабілізації фінансової системи держави. Існує реальна загроза її перетворення на неплатоспроможного боржника.

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу. В цьому вбачається основний зміст управління його динамікою. Така ситуація пов’язана не просто з досягненням збалансованого бюджету, а з наявністю сталого додатного сальдо (суфіциту). Якщо доходи бюджету домінуватимуть над видатками, а виплати по державному боргу переважатимуть над новими запозиченнями, то можливою буде тенденція до його зменшення. Зрозуміло, що це орієнтири майбутнього, реалізація яких залежить від багатьох факторів. Реальній дійсності більше відповідало б прагнення забезпечити збалансований бюджет і стимулювання (біля нульової позначки) темпів приросту державного боргу.

Одним з першочергових завдань є зміна акцентів з кредитного фінансування на переважно інвестиційне фінансування, що допоможе ліквідувати негативні явища витіснення інвестицій у русі фінансових потоків. Одночасно треба активізувати роботу щодо залучення капіталів приватних інвесторів, захисту прав власності та співвласності у суспільних проектах, завершення створення вітчизняної депозитарної системи, тощо.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладення капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними управліннями дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

Аналіз стану державного боргу дає підстави зробити висновок, що головною проблемою для України є не створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, отримання міжнародних кредитів, визначення нових джерел фінансування, а ефективність використання залучених фінансових ресурсів, посилення контролю з боку держави за цільовим використанням коштів. Цьому значною мірою сприятиме створення відповідного правового механізму, тобто прийняття різноманітних постанов та нормативних актів.

 

Список використаної літератури:

1. Постанова Кабінету міністрів України від 28 вересня 2000 р. №1 "Про схвалення Концепції державної боргової політики на 2001-2004 роки

2. Інформаційний бюлетень Мінпраці “Людина і праця”

3. Асадчев В.М., Сухоставець А.В. Борги і заборгованість. Різна природа – спільна проблема // Фінанси України.-2000.- № 2

4. Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України.-2000.- № 12

5. Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С. I. Терещенко та О.О. Терещенка; Передмова та наукове редагування В.М. Федосова.-К.: Либідь,2000.-654с.

6. Василик О.Д. Теорія фінансів : Підручник. –К.: НІОС.-2000.-416 с.

7. Корнєєв В. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень //Економіка України.-2000.-№ 16

8. Лебеда Г.Б. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу // Фінанси України.-2000.-№ 3

9. Лісовенко В.В. Кредитний рейтинг у системі управління державним зовнішнім боргом // Фінанси України.- 2000.- № 11

10. Лютий І.О. Проблеми реструктуризації зовнішнього державного боргу України // Фінанси України.-2000.- № 6

11. Максюта А.А., Чугунов І.Я. Показники виконання бюджету у 1999 році // Фінанси України.- 2000.- № 6

12. Маханець М.Л. Зовнішній борг і політичний ризик // Фінанси України.-2000.- № 2

13. Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні // Фінанси України.- 2000.- № 9

 

Додаток 1

Таблиця 1

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!