Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ХОРОВА І ВОКАЛЬНО-СИМФОНІЧНА МУЗИКА



Самобутність українського багато­голосного співу відтворювали у хоро­вих обробках та оригінальних хорах композитори першої половини XX ст. Пилип Козицький, Михайло Вериків-ський, Григорій Верьовка, Микола Ко­ляда. Пилип Козицький (1893-1960)

закінчив Київську духовну академію і Київську консерваторію й добре розу­мівся на хоровій справі. Він став од­ним з організаторів і керівників Все­українського музичного товариства ім. М. Леонтовича, створив хорові об­робки народних пісень (українських, польських, чеських тощо), хори на слова українських поетів-класиків. М. Вериківський - автор першої ук­раїнської ораторії «Дума про дівку-бранку Марусю Богу славку». Заснов­ник українського народного хору Г. Верьовка продовжував розвивати традиції народного хорового співу. Оригінальність музичного висловлю­вання була притаманна харківському композиторові-новатору М. Коляді.

Класичним зразком кантатного жанру в українській музиці вважають лірико-драматичну кантату-поему1 «Хустина» на слова Т. Шевченка Лев­ка Ревуцького (1889-1977). Компо­зитор по-новому трактує фольклор:

він не цитує народні мелодії, а ство­рює оригінальні музичні образи у фольклорному дусі. Образ головної героїні - молодої дівчини-сироти, яка, готуючись до весілля, вишиває нарече­ному хустину, передано основною те­мою «У неділю не гуляла і на шовки заробляла» (ліричне соло сопрано). Музичний образ бідного чумака - її коханого, який їде до Криму за сіл­лю, пронизаний журбою і тривогою за майбутнє (тенорове соло «Доле моя, доле!»). Далі відбувається драматич­но-схвильований розвиток тем, хор нібито коментує події. Наприкінці твору основна лірична тема набуває іншого забарвлення - тембрового (хор і оркестр) та ладового (мінор). Так, засобами музичної драматургії компо­зитор передає зміст трагедії, що ста­лася: юнак захворів у дорозі й заги­нув, а дівчина пішла у черниці.

Хори Бориса Лятошинського (1894-1968) з циклів на вірші М. Риль­ського, російських поетів, зокрема А. Фета, О. Пушкіна («Времена го­да», «По небу крадется луна»), а та­кож «Тече вода в синє море» на вірші Т. Шевченка, належать до шедеврів ук­раїнського мистецтва й охоплюють ши­рокий діапазон настроїв.

Вокально-симфонічний жанр був провідним у творчості Станіслава Людкевича (1879-1979) - майстра великих форм. Митця приваблювали яскраві драматичні та трагедійні обра­зи, ідеї боротьби, бунтарства, воле-любства і нескореності народу. Таким, наприклад, є образ Прометея (симфо-нія-кантата «Кавказ» за поемою Т. Шевченка). Для втілення своїх за­думів композитор обирає масштабні багаточастинні композиції з наскріз­ним розвитком і контрастним чергу­ванням епізодів.



У творчості Миколи Колесси пере­важають ліричні хори-мініатюри, зок­рема хорові «пейзажі» з плавним голо­соведениям. Подібно до хорів С. Люд­кевича, А. Кос-Анатольського і В. Барвшського він вводить у свою музику елементи карпатського фольклору, пі­сенно-танцювальні коломийкові ритми з характерними інтонаціями.

Серед композиторів-сучасників, які приділяють значну увагу збагаченню саме хорових традицій українського народу, яскравою постаттю є Леся Дичко - майстер хорової музики різ­них жанрів - акапельних хорів-мініа-тюр, кантат, літургій. Масштабністю творчого задуму вирізняється мону­ментальна п'ятичастинна кантата «Чер­вона калина» на тексти старовинних українських пісень XIV-XVII ст. для хору, солістів, двох фортепіано, арфи та ударних інструментів. Композитор використовує інтонації, близькі до лі­ричних протяжних пісень, народних голосінь і дум (імітування звучання старовинних інструментів кобзи й лі­ри), проте осмислює їх у річищі сучас­ної музичної мови і драматургії. Хоро­вий доробок Лесі Дичко - яскравий приклад стилізованого «етнографіч­ного» підходу до прочитання фоль­клорних джерел. Кантати «Чотири пори року», «Сонячне коло», «Вес­на», «Барвінок» часто включаються до репертуару дитячих хорових ко­лективів.

Новаторські пошуки у сфері поєд­нання архаїки й найсучасніших музич­них засобів характеризують хор-оперу Ігоря Шамо «Ятранські ігри» - цикл із ЗО акапельних хорів, а також кон­церт для хору, солістів і симфонічно­го оркестру Івана Карабиця «Сад бо­жественних пісень» на слова Г. Ско­вороди. У цих творах застосовано і старовинні розспіви, і сучасні соно-ристичні звукові утворення, кластер­ную гармонію, що надає музичним об­разам оригінального колористичного забарвлення.



На початку століття в Україні діяла так звана нова школа духовної музи­ки. Найталановитіші її представники -П. Козицький, О. Кошиць, М. Леон-тович, К. Стеценко та ін. - поєднали у

своїй творчості професійні та фоль­клорні традиції композиторів-поперед-ників. Вони сприяли оновленню му­зичної мови, створили власний націо­нальний стиль духовної музики - оду­хотворений медитативний2 спів. На­прикінці XX ст. духовна музика в Ук­раїні переживає відродження, яке, за словами музикознавця А. Лащенка, можна порівняти із «золотою добою» української музики часів Дмитра Борт­нянського й Артемія Веделя. Про це свідчать твори «Світе тихий» М. Дрем-люги, «Літургії» Л. Дичко, «Рекві­єм»3 В. Рунчака, «Псальми» В. Сте-пурка, «Stabat mater» M. Шуха та ін.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!