Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Принципи влаштування глобальної комп’ютерної системи Internet



Класифікація систем супутникового зв’язку.

За характером і висотою орбіти розрізняють 4 типи систем супутникового зв'язку:

1. Низькоорбітальнісистеми (LEO - Low Earth Orbіt) - із круговими орбітами висотою 700-2000 км. Супутник, що знаходиться на низькій орбіті, перебуває в зоні прямої бачимості з певної точки земної поверхні лише на протязі 8-12 хв. Тому, для забезпечення неперервного зв’язку, необхідна велика кількість супутників, які взаємодіятимуть за допомогою шлюзових станцій або міжсупутникового зв’язку. Такі системи мають гарні енергетичні характеристики радіоліній. Приклади систем: Глобалстар, Ірідіум, Теледесік, Сигнал, Гонець.

2. Середньоорбітальні (MEO -Medіum Earth Orbіt) - із круговими орбітами 10 000 км. Затримка розповсюдження сигналу складає приблизно 130 мс, і дозволяє використовувати такі системи для радіотелефонного зв’язку.

3. Високоорбітальні чи геостаціонарні (GEO -Geostatіonary Earth Orbіt) - із круговими екваторіальними орбітами висотою близько 40 000 км. При цьому період обертання супутника навколо Землі дорівнює 24 год. Тобто, супутник завжди знаходиться над певною точкою Землі. Перевагою таких систем є можливість покриття всієї земної поверхні невеликою кількістю супутників (від трьох). Основний недолік - великий час розповсюдження радіосигналів (затримка радіосигналу). Прикладами систем є: ІNMARSAT (міжнародна організація морського супутникового зв'язку), OmnіTRACKS (північноамериканська система для передачі даних і визначення місця розташування), EUTELTRACKS (західноєвропейська з тими ж функціями), Mobіlesat (австралійська система для мобільного і фіксованого зв'язку) , "Сокіл" (російська).

3. Високоеліптичні(HEO - Hіghly Ellіptіcal Orbіt) - з витягнутими еліптичними орбітами, що мають радіус перигею порядку тисячі кілометрів і радіус апогею порядку одного чи декількох десятків тисяч кілометрів. Приклади систем: Tundra, Molnіa.

Висоти орбіт системи супутникового зв’язку визначаються виходячи з цілого ряду факторів, таких як: близькість радіаціійних поясів Ван Алена, характеристики радіосигналу (затримка розповсюдження), розміри обслуговуваної території та ін.

За зоною дії супутникові системи можна розділити на:

Глобальні- надають послуги над всією територією Землі. Наприклад: Globalstar, Inmarsat, Iridium.

Регіональні - надають послуги над обмеженою територією земної поверхні. Наприклад: Турая, Спейс Гейт.



Вартість створення регіональних систем в 2-5 разів менша, ніж глобальних, за рахунок чого вони є привабливими для інвесторів.

Системи супутникового зв’язку можна також розділити на типи за їхнім призначенням. Так, існує поняття "служба супутникового зв’язку" - уведене Регламентом Радіозв'язку. Відповідно, виділяють: Фіксовані супутникові служби, Мобільні супутникові служби, Радіовіщальні супутникові служби.

 


 

Найпоширеніші послуги Internet:

· електронна пошта (e-mail);

· Internet-пейджери;

· телеконференції;

· WWW (World Wide Web) – Internet-послуга, призначена для гіпертекстового поєднання мультимедійних документів зі всього світу та організації надійних інформаційних зв'язків між ними, незалежних від фізичного розташування документів. Вона потребує прямого сполучення з Internet, а також спеціальних програм-браузерів.

· FТР (File Transfer Protokol) – Internet-сервіс для передавання файлів (в т.ч. програмних) мережею Internet.

· Telnet – підключення користувача Internet до віддаленого комп'ютера і виконання певних програм на ньому.

Прикладами телеконференцій є: списки розсилання; групи новин.

Доступ до певних послуг Internet залежить від місцеперебування користувача, пропозицій місцевих постачальників мережевих послуг і можливості користувача оплатити ці послуги.


 

Принципи влаштування глобальної комп’ютерної системи Internet

Internet – всесвітня мережа, певна сукупність технічних засобів, стандартів/домовленостей, яка дає змогу підтримувати зв'язок між різними комп'ютерними мережами у світі.

Основою функціонування Internet; є базовий протокол ТСР/ІР (Тransmission Control Protokol /Internet Protokol). Він становить сукупність протоколів – систем стандартів і правил зв'язку та передавання інформації у глобальній мережі.



Протокол – домовленості про сигнали, якими обмінюються комп'ютери під час встановлення зв'язку між собою і приймання чи передавання інформації.

На одному комп'ютері можуть одночасно функціонувати декілька програм-серверів, сервер електронної пошти, сервер телеконференцій тощо. I, як правило, на комп'ютері користувача Internet одночасно працюють кілька програм-клієнтів, наприклад дві клієнтські програми: для роботи з електронною поштою і програма-браузер для перегляду гіпертекстових Web-документів.

Сервер Internet – комп'ютер або програма, що надає послуги іншим комп'ютерам чи програмам.

Клієнт – комп'ютер чи програма, що використовує ресурси серверу Internet.

Сервіс-провайдери – установи, які надають комерційні послуги з підключення до Internet.


 

FTP-послуга

Протокол передачі файлів (англ. File Transfer Protocol, FTP) — дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером мережі, що підтримує протокол FTP. Установивши зв'язок з віддаленим комп'ютером, користувач може скопіювати файл з віддаленого комп'ютера на свій, або скопіювати файл з свого комп'ютера на віддалений.

При розгляді FTP як сервісу Інтернет мають на увазі не просто протокол, а саме сервіс — доступ до файлів, які знаходяться у файлових архівах.

FTP — стандартна програма, яка працює за протоколом TCP, яка завжди поставляється з операційною системою. Її початкове призначення — передача файлів між різними комп'ютерами, які працюють у мережах TCP/IP: на одному з комп'ютерів працює програма-сервер, на іншому — програма-клієнт, запущена користувачем, яка з'єднується з сервером і передає або отримує файли через FTP-сервіс. Все це розглядається з припущенням, що користувач зареєстрований на сервері та використовує логін та пароль на цьому комп'ютері.


 

WWW-послуга

Інтерне́т (від англ. Internet) — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

В повсякденній мові слово Інтернет найчастіше вживається в значенні Всесвітньої павутини і доступної в ній інформації, а не у значенні самої фізичної мережі. Також вживаються терміни Всесвітня мережа, Глобальна мережа чи навіть одне слово Мережа, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі. Все частіше Інтернет вживається і з малої літери, що можна пояснити паралелями з термінами «радіо», «телебачення», які пишуть з малої.


 

Гіпертекст

Гіперте́кст (англ. Hypertext) — текст для перегляду на комп'ютері, який містить зв'язки з іншими документами («гіперзв'язки» чи «гіперпосилання»); читач має змогу перейти до пов'язаних документів безпосередньо з вихідного (первинного) тексту, активізувавши посилання. Найпопулярнішим зразком гіпертексту є World Wide Web, у якому веб-оглядач переміщує користувача з одного документу на інший, щойно той «натисне» на гіперпосилання.

Німецький дослідник Ш. Мюнц визначає гіпертекст як нелінійний засіб презентації тексту[1].

Гіпертекст — це така форма організації тексту, при якій його одиниці представлені не в лінійній послідовності, а як система явно вказаних можливих переходів, зв'язків між ними. Слідуючи цим зв'язкам, можна читати матеріал в будь-якому порядку, утворюючи різні лінійні тексти. Найпростіший приклад гіпертексту «доінтернетовської епохи» — це будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття має посилання до інших статей цього ж словника. У результаті читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, у міру потреби, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати статті одну за одною, справляючись із відсиланнями; переходити від одного відсилання до іншого і т. д.


 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!