Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Фільм «Тіні забутих предків» С. Параджанова



«Ті́ні забу́тих пре́дків» — український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Десятки років ворогували два гуцульських роди — Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду — Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя… Не міг без неї бути щасливим Іванко. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану. Тільки у передсмертному маренні Іван знову набув свого щастя.

Поетичний рефрен картини — три пастухи, що з'являються в переломних моментах дії. Ридаючі голоси їх трембіт надають подіям необхідне емоційне забарвлення, підкреслюючи колорит легенди.

87) Оперні співаки світового рівня (JI. Липковська, брати Руснаки, Й. Шмідт)

Лі́дія Я́ківна Липко́вська (* 28 квітня (10 травня) 1884, село Бабин, нині Кельменецького району Чернівецької області — † 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — російська і українська співачка (колоратурне сопрано). У заміжжі — Маршнер.

Лідія Липковська мала надзвичайно красивий голос «сріблистого» теплого тембру та широкого діапазону (три октави, вільно брала фа третьої октави), легко виконувала віртуозні пасажі. Її голос порівнювали із флейтою та скрипкою. Зарубіжні музичні критики називали артистку «північною зіркою», ставили її в один ряд із видатними співачками Марією Ван Зандт, Аделіною Патті, Марією Малібран, Амелітою Галлі-Курчі.

Відзначали також драматичний талант співачки: «Вона — завершена трагедійна актриса. Патетична гра, сильна промовистість і скульптурно гармонійна жестикуляція роблять Лідію Липковську однією з найвидатніших артистичних фігур епохи» [7].

Брати Руснаки. зробили неоцінимий внесок у культурну спадщину не тільки своєї країни. Їх імена по праву можуть стояти поруч з іменами славетних співаків світу.

Доля артистів склалася так, що багато років вони змушені були жити і працювати за кордоном. Але де б не були, ніколи не забували Батьківщину, пропагували її неповторне вокальне мистецтво, менталітет щирого, доброзичливого українського народу. У своїх піснях все життя оспівували синівську любов до рідної землі. Ними може пишатися вся країна



Орест Руснак (1895 – 1960) став володарем неповторного тенора. В Європі і Америці його називали не інакше, як «український Карузо». Денис (1901 – 1952) став співаком-диригентом, а їхній брат Нестор після сметрі батька залишився церковним дяком. Саме він найбільше долучився до створення музею, а його син Любомир продовжив сімейну традицію співака, ставши солістом-тенором Буковинського академічного ансамблю пісні й танцю. Неподалік від школи-музею біля каплички на вулиці, що носить ім’я знаменитих тенорів, зберігся будинок, меморіальна дошка на якому повідомляє, що «на цьому місці була хата, в якій народилися славетні брати: оперний співак Орест Руснак та співак-диригент Денис Руснак».

Шмідт Йозеф Вольфович (англ. Joseph Schmidt, * 4 березня 1904 — † 16 листопада 1942) —єврейський оперний співак (тенор)

У 1924–1926 рр. навчався у Віденській консерваторії та Берлінській академічній вищій музичній школі. 29 березня 1929 р. дебютував у ролі Васко де Гама в опері Д. Мейербура «Африканка» по берлінському радіо. Співав уБерлінській, Віденській, Брюсельській операх.

1933 р.співак виїхав у тривале концертне турне по США, Мексиці, Кубі, Нідерландах, Бельгії. Того ж року дав два концерти у Чернівцях у залі Музичного товариства (тепер обласна філармонія).

Виконував оперні партії з «Аїди», «Євгеній Онєгін», «Втеча з Сералю», «Летючий голандець», «Трубадур», з маловідомої опери П. І. Чайковського «Черевички», соло тенора в симфонії «Фауст» Ф. Ліста. Увійшов до книги «Ми з опери», яка була надрукована у Мюнхені 1932 р.

Його порівнювали з геніальним Енріко Карузо. Співак також знімався у фільмах.



Творчість В. Івасюка

Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (* 4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — † 24/27 квітня[1] 1979,Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно).

Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР[2]. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили[3].

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка[4], але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину.

12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка[5].


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!