Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Українські композитори Д. Бортнянський, М. Березовський



Макси́м Созо́нтович Березо́вський (*16 (27) жовтня 1745, Глухів — †22 березня (2 квітня) 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики.

Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найпопулярніший концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту.

Духовна музика[ред. • ред. код]

Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Окрім церковнослов'янських текстів Березовський використовував також тексти англійською (хвалебна пісня) та німецькою мовами («Unser Vater»).

В літургії композитор використовує характерні для партесної музики постійне гармонічне багатоголосся, зіставлення туттійних і ансамблевих епізодів, метр — 3/2 та 4/2.

Причасні вірші написані на тексти псалмів переважно подячного характеру, у Березовського вони знайшли ліричне втілення (за винятком «Радуйтеся праведнії» і «Хваліте Господа з небес» № 3 урочисто-панегіричної образності). Хорова фактура досить різноманітна, окремі твори мають постійну гармонічну фактуру (напр. «Хваліте Господа з небес» № 1), інші поєднують гармонічну з імітаційною («Во всю землю»), або використовують поліфонічну («Блажені яже ізбрал»), зокрема, фугу («Хваліте Господа з небес» № 2). Ще яскравіше ніж у Літургії, в причасних віршах спостерігається мелодизація голосів. Мелодика віршів виразна і різноманітна, і нерідко виявляє схожість з типовими зворотами українських ліричних пісень[1].

Духовні концерти займають чільне місце у творчості композитора, і були підняті, як жанр, до найвищого музично-художнього рівня[2]. Збереглися лише три концерти — «Бог ста в сонмѣ Богов», «Господь воцарися», «Не отвержи». Ці концерти успадкували чимало рис партесних концертів, зокрема поєднання акордової і поліфонічної фактур, однак увібрали й традиції західноєвропейської музики, зокрема нова гармонічна мова із функційно-гармонічною ладовою системою. Усі концерти являють собою багаточастинні цикли, складені за принципом образного, темпового і фактурного контрасту, однак об'єднані тематичною цілісністю, що досягається інтонаційними зв'язками між крайніми частинами, а в останньому концерті — протягом усього твору.



Опера «Демофонт»[ред. • ред. код]

Єдина опера композитора — «Демофонт» була написана в Італії і ставилася в м. Ліворно у 1773 році, про що збереглася стаття у місцевій газеті «Notizie del mondo». Збереглися лише 4 арії з цієї опери[3], які свідчать про тісні зв'язки композитора з неаполітанською та венеціанскою оперними школами. Орієнтуючись на тогочасні тенденції розвитку опери-серіа, Бортнянський виявляє в музиці емоційність і щиросердність, почутєєву ніжність і благородство, мелодичну красу[4].

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (* 28 жовтня 1751 року[1], Глухів, Україна — †28 вересня (10 жовтня) 1825,Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.

Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині.

Духовна музика[ред. • ред. код]

Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

Найвідомішими серед духовних творів вважаються 35 чотириголосних концертів. Хоча точних відомостей про час написання цих концертів немає, вважають[4], що переважну більшість концертів було написано в 1780-х — на початку 1790-х років. У більшості концертів композитор використовує тексти псалтиря (як правило, окремі строфи) переважно світлого характеру. Виняток складають концерти № 32 і 33, що використовують скорботні благальні рядки.



В стилістичному відношенні концерти мають виразні ознаки класичного стилю. В жанровому — пов'язані з міськими музичними жанрами (кант, марш, українська пісня-романс).

В структурному відношенні концерти — це три- або чотиричастинні цикли. В більшості випадків частини мають темповий контраст, причому кінцеві частини — швидкі, проте ліричні та лірико-драматині за характером. Концерти починаються з повільних частин. Як правило, частини циклів не пов'язані між собою тематично (за винятком концерту № 21).

Оперна творчість[ред. • ред. код]

Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована[6], тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі[7], а перша — загублена. Опери написані в традиціях опери-серіа, із значним впливом тогочасних новаторських течій, що наближали оперу до драми. Зокрема, в опері «Алкід» образ головного героя розкритий у розвитку, показані різні стани його душі. До новаторських рис можна віднести також тенденцію до драматизації речетативів та посилення драматургічної функції хору.

Із трьох опер російського періоду найвідоміша його друга опера — «Сокіл», яка була поставлена після майже двох століть забуття на сцені Московського камерного музичного театру в 1970-ті роки і записана на платівки. Всі опери російського періоду відносять до лірико-комічного жанру, відмічають поєднання традицій французької комічної опери та італійської опери-буффа.

В Україні з опер Д. Бортнянського виконувалися «Алкід» (концертні виконання 1984 року в Державній філармонії УРСР італійською мовою і 2000 року Товариством камерної опери в Києві українською мовою в перекладі Максима Стріхи) та «Сокіл» (концертні виконання 1995 року Товариством камерної опери в Києві і 1997 року Національною філармонією України, сценічне виконання 1996 року Товариством камерної опери в Києві, всі українською мовою також в перекладі Максима Стріхи).

Інструментальна творчість[ред. • ред. код]

Інструментальні твори Бортнянського були написані у другій половині 1780-х років, в той же час коли і опери на франкомовні лібрето. Збереглася лише невелика кількість інструментальних творів Бортнянського — три сонати для клавесину, концерт для чембало з оркестром, квінтет і Концертна симфонія. Ці твори призначалися для салонного музикування при «малому» дворі престолонаслідника Павла, а клавірні твори, імовірно, призначалися для виконання його дружиною — Софією Доротеєю Вюртенберзькою.

У стильовому відношенні інструментальні твори Бортнянського належать до класичного стилю. На них позначилися впливи клавірних сонат Й. К. Баха, італійської інструментальної сонати, оперної увертюри, симфонії, а також впливи мангеймської та віденської шкіл. Образній сфері притаманний світлий і життєрадісний характер. Характерні жвавість руху, динамізм, що співіснує з грайливою або кантиленною лірикою і не характерні конфліктність, чи драматичні колізії.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!