Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Українська ікона XVIII – XIX ст



Ікони висвітлюють стиль українського мистецтва першої половини XVIII століття і виявляють його загальне спрямування. Художники прилучалися до системи європейського живопису, але спиралися у своїй творчості на вироблені протягом віків традиції національної декоративної культури. Застосування об'ємного світлотіньового ліплення та ілюзорного простору не порушувало монументальної узагальненості форм, єдності лінійної та живописної пластики. Усе це органічно входило до загальної художньої системи, що відзначалася цілісністю, гнучкістю, багатою декоративністю.
У першій половині XVIII століття бароко вступає в зрілу стадію свого розвитку, набуваючи особливої пишноти, соковитості, рафінованої витонченості форм. Найдовершенішими зразками живопису того часу можна назвати парні ікони великомучениць: Анастасії та Іулянії, Варвари та Катерини — справжні перлини музейного зібрання. Вишуканих, витончено жіночних, сповнених грації святих дів написано за новими канонами краси, де немає місця ні аскетичній суворості, ні умовному відчуженню образів. Усе в іконах переплелося у гармонійній єдності: вишуканість форм, делікатне світлотіньове ліплення, краса пропорцій постатей, плавність вигнутих ліній. Та найголовніше, що надає іконам чарівності, — їх колорит, де барви переливаються і мерехтять, як самоцвіти. Написані з ювелірною довершеністю візерунки й орнаменти на коштовному вбранні (лесуванням по золотому та срібному тлу) разом із позолоченим різьбленням доповнюють усю колірну симфонію, розроблену з дивовижним смаком і благородством.
Вершиною українського бароко, кінцевим його акордом вважаються ікони з іконостасу Вознесенської церкви селища Березна на Чернігівщині, збудованої у 1760-х роках. Сама велична будова церкви з її багатоярусним іконостасом була видатною пам'яткою дерев'яної архітектури (1936 року її розібрали, тобто знищили; частину іконостасу було вивезено до Національного художнього музею України). Ажурне позолочене різьблення, мажорний багатобарвний живопис іконостасу становили цілісний ансамбль, що органічно вписувався у простір дерев'яного храму. Автором іконостасу був видатний майстер, який чудово володів мистецтвом монументальної побудови та декоративної орнаментики. Ім'я його не встановлено. Є підстави вважати, що він був учнем та послідовником Василя Реклінського, творця кращих в Україні іконостасів другої третини XVIII століття.
Ікони «Деісус» та «Апостоли», що є частиною деісусного ряду, дають відчуття грандіозності всього іконостасу. За силою художнього лаконізму, епічного монументального узагальнення постатей ці композиції можуть витримати зіставлення з середньовічними мозаїками та фресками, але таке враження досягається вже іншими засобами живописної пластики. По суті, це кінцевий шлях іконописного догматизму, коли остаточно перемагає світське художнє мислення. Написані за новими живописними законами реальності, постаті апостолів не втратили величі та ідеалізації духовних якостей. Бароко в цих композиціях ніби «заспокоюється», урівноважуються ритми, могутнє об'ємне ліплення форм відзначається соковитістю і енергією. З декоративної народної традиції бере художник натхнення і силу, збагачуючи композиції щедрою орнаментальністю, величними акордами кольору, незвичайного за насиченістю і красою.
Окрему групу становлять ікони та алегоричні композиції євхаристичного змісту: «Дерево життя», «Христос у точилі», «Христос у чаші», «Христос-Лоза виноградна», «Недремне око», «Пелікан». Вони висвітлюють основний догмат християнської символіки — тайну Євхаристії, спокутувальної жертви Христа. Запозичені із західної художньої культури сюжети, насичені бароковою алегоричністю, набули поширення в Україні. Проте складний містичний зміст часто спрощується, прибираючи в іконах ясну, доступну форму художнього втілення. Особливо поширеним був сюжет «Христос-Лоза виноградна», пов'язаний зі втіленням найдавнішого християнського символу — виноградної лози, з якою, за євангельським міфом, ототожнював себе Христос. Більшість ікон з подібним сюжетом, а також ікони «Трійця», «Деісус» походять з однієї майстерні на Волині, на що вказує їх стильова спорідненість. Анонімному авторові цих творів властива індивідуальна манера (виразний типаж, м'якість живописного моделювання, делікатність колориту), завдяки якій його ікони можна впізнати.
Паралельно з високою професійною художньою культурою в Україні існував і «низинний» шар, що спирався на народне демократичне середовище. Він розвивався не ізольовано від загальної лінії художнього процесу, а у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. На всіх етапах розвитку українського іконопису роль народних декоративних традицій у формуванні національного стилю була визначальною. З кінця XVIII, а особливо у XIX столітті, народна ікона була основним носієм національних художніх традицій, які зберігалися навіть тоді, коли основна професійна лінія розвитку іконопису вичерпала себе, набувши світського академічного спрямування. Мистецтво селянського примітиву протиставляло їй могутню життєдайну силу і цілісність художньої позиції.
Народний іконопис набув поширення у гірських районах Карпат і на Гуцульщині, віддалених від визначних офіційних центрів, де знайшов сприятливий ґрунт для свого розвитку. Місцеві майстри творили самобутній і багатогранний стиль, спираючись на поетичну образність народного сприйняття. З-посеред них яскравою індивідуальністю виділяється майстер із села Космач на Гуцульщині, якому належать ікони «Деісус», «Покрова», «Апостоли» зі старого іконостаса церкви Святої Параскеви (так звана церква Олекси Довбуша). Гуцульський іконописець володів бездоганним відчуттям стилю, сміливою фантазією і гострим баченням. Відмовляючись від загальноприйнятих канонів і стереотипів, він створює образи, які нікого не нагадують, не копіюють і чарують своєю безпосередністю і наївністю. У кожному з них пульсує живе почуття художника, його образне, емоційне сприйняття світу. Сила майстрів не у відвертій декоративній яскравості, а в особливому відчутті монолітності й узагальненості форми, в енергійній графічній окресленості контурів. Спрощеність і деформація пропорцій, відтинання усього зайвого сприяє надзвичайній художній виразності, що базується на традиціях образотворчого фольклору.




Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!