Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. 4 часть



іакон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

іакон України «Про біженців» у редакції від 21 червня 2001 р.

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин
України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин,
вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте
покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави врахо­
вуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільнен­
ні від кримінальної відповідальності або покарання.

І У ч. 1 ст. 9 визначено сукупність умов, за яких правові наслідки вироку суду інозем-N01к-ржави можуть бути враховані в Україні і які становлять зміст принципу заліку: 11 особою раніше вчинено злочин за межами України; 2) за цей злочин вона засуджена

їм іноземної держави; 3) ця особа вчинила новий злочин на території України.



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


( шиття 10


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


В окремих актах міжнародного законодавства містяться положення щодо необхідності врахування національними судами тих чи інших правових наслідків засудження особи за межами країни. Так, Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності рекомен­дувала державам-учасницям вжити законодавчих заходів для визнання попередніх су­димостей за кордоном за злочини, зазначені у цій Конвенції, «з метою встановлення злочинної кар'єри припустимого злочинця». Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків визначає порядок і умови виконання європейських су­дових рішень у кримінальних справах, зокрема санкцій, що включають: ув'язнення, штраф, конфіскацію, позбавлення прав. Особа, щодо якої було винесено європейське судове рішення у кримінальній справі, не може за ту саму дію переслідуватися, бути покараною чи підлягати виконанню санкції в іншій державі, якщо вона: а) виправдана; б) повністю відбула чи відбуває покарання; в) піддана помилуванню чи амністії; г) не може відбувати покарання за давністю часу; д) засуджена без призначення санкції.

2. Про поняття раніше засудженої особи див. коментар до статей 88-91. Особа не
вважається раніше судимою, якщо: суд (у т. ч. суд іншої держави) визнав її винною без
призначення покарання; особа відповідно до законодавства іноземної держави була зві­
льнена від покарання, у т. ч. через амністію або помилування, чи відбула покарання за
діяння, злочинність і караність якого усунуті законом; судимість була погашена чи знята.



3. Судом іноземної держави є орган, що здійснює судову владу в іншій, крім
Україна, суверенній державі згідно з її законодавством.

Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші пра­вові наслідки визнання особи винною.

Згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків, вирок означає встановлення санкції, тобто «будь-якого покарання чи іншого заходу, застосованого до особи у зв'язку із вчиненим нею злочином судом Договірної Сторони у кримінальній справі чи в «ordonance penale». При цьому під останнім розуміється «постанова у кримінальній справі» - будь-яке з рішень, винесених в іншій Договірній Державі та перелічених у Додатку III до цієї Конвенції» (зазначений Додаток III міс­тить перелік постанов у кримінальній справі, які вважають за необхідне прирівняти до вироків такі країни, як: Австрія, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Нор­вегія, Швеція, Швейцарія, Туреччина).

Проте, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків», Україна відмовлятиме у виконанні, зок­рема: а) санкції за діяння, яку згідно із законодавством України за вчинення відповід­ного діяння призначає лише адміністративний орган; б) санкцій, винесених за відсутно­сті підсудного,- a «ordonances penales» Україна виконуватиме та визнаватиме за умови їх постановления лише судовими органами.

Зазначене у ст. 9 не означає можливість врахування правових наслідків вироків, ви­несених Верховним Судом чи військовими трибуналами колишнього Союзу РСР і судами союзних республік, що входили до його складу, а також Міжнародним кри­мінальним судом, оскільки ці суди не є судами іноземної держави.



4. Згідно з ч. 2 ст. 9 правові наслідки вироку суду іноземної держави враховують­
ся
при: а) кваліфікації нового злочину (наприклад, при кваліфікації за ч. 2 ст. 185 кра­
діжки як повторної, або при кваліфікації за ч. 2 ст. 133 зараження венеричною хворо­
бою як такого, що вчинене особою, раніше судимою за цей злочин); б) призначенні
покарання (скажімо, при призначенні покарання за сукупністю вироків (ст. 71) або як
обставина, що обтяжує покарання (ч. 1 ст. 67)); в) звільненні від кримінальної відпові­
дальності (особа, засуджена судом іноземної держави, так само, як і особа, засуджена
судом України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за амністією чи
помилуванням або за іншими підставами, передбаченими КК); г) звільненні від пока­
рання (наприклад, при звільненні від покарання за хворобою, вагітних жінок тощо).


5. Правовими наслідками вироку іноземної держави, які можуть бути враховані пі піовідно до ст. 9, є, зокрема, рецидив злочинів, невідбуте покарання та ін. Про по-ИЯ11 я рецидиву злочинів і невідбутого покарання див. відповідно ст. 34 і статті 71 і 82 її коментар до них. До інших правових наслідків вироку іноземної держави можна її шести: повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, і.ірахування у строк покарання всього періоду, впродовж якого засуджена особа фак-і нчио була позбавлена волі, порушення особою обов'язків, пов'язаних з умовно-|{ іс і роковим звільненням, тощо.

Проте вказані правові наслідки можуть і не враховуватися. Як випливає із Закону лїни «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові мі [носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», Українане бере на себе зобов'язання враховувати вироки, винесені судами Азербай-ІЖану,Молдови, Вірменії, Росії, Білорусії, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Ка-іахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про визнання особи особливо ік-пезпечним рецидивістом, встановлення факту вчинення злочину повторно, порушен­ня юбов'язань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням, тощо.

Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, від 28 травня 1970 р. І'іітифікована Україною 26 вересня 2002р.

КПК України (п. 12 ст. 32).

Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові від-НОСиниуцивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 р.

Закон України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада НЮІр.

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків» від 26 вересня 2002 р.

Висновок КС у справі про Римський Статут № З-в/2001 від 11 липня 2001 р.

Римський статут міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. Підписаний від пі,-ні України 20 січня 2000р.

Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочин-Пта. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999р.

'■1/5/22/103/512/326/73.

Стаття10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають
в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані
іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та від­
дання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на
підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за
вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача
передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Украї­
ні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, мо­
жуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відпові­
дальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така
видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

І Частина 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно і" ЯКОГОгромадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обста-



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


Lt; іішіптя 10


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


вин, у т. ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслід­ком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що по­стійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідаль­ності та віддання до суду.

При визначенні поняття «вчинення злочину за межами України» слід врахову­вати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його вико­навець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. Частина 1 і частково ч. З ст. 10 регламентують інститут видачі (екстрадиції), а ч. 2 і
частково ч. З ст. 10 - інститут передачі засудженої особи для відбування покарання в
іншій державі. Положення ст. 10 щодо видачі відображають міжнародний принцип
«видай або суди сам», передбачений численними міжнародними конвенціями про бо­
ротьбу з різними видами міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.

3. Що стосується видачі, то з ч. З ст. 10 випливає, що іноземці, а також особи без
громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами
України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК
України, можуть бути видані іноземній державі: а) для притягнення до кримінальної
відповідальності або б) для віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнарод­
ними договорами України. Притягнення їх до відповідальності за КК України не ви­
ключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України.

4. Що стосується передачі для відбування покарання, то із частин 2 і 3 ст. 10 випли­
ває, що:

 

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі
КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі: а) громадяна­
ми якої вони не є; б) громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена між­
народними договорами України;

2) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчини­
ли злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не мо­
жуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не
передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна
держава;

3) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні,
які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не
засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані іноземній державі для
відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами
України.

5. Загалом нормативними підставами видачі (екстрадиції) та передачі злочинця,
крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про:

1) видачу правопорушників (такі двосторонні угоди укладені Україною з Брази­
лією, Індією, Панамою, Єгиптом, Іраном);

2) передачу засуджених осіб (такі двосторонні угоди укладені Україною з Грузією,
Азербайджаном, Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією, Китаєм, КНДР, Іраном, Тад­
жикистаном, Туркменістаном);

3) правову допомогу у кримінальних справах (такі двосторонні угоди укладені
Україною з Молдовою, Латвією, Грузією, Естонією, Монголією, США, В'єтнамом,
Бразилією, Індією, Гонконгом, Кубою, Панамою, КНДР, Єгиптом, Іраном), а також

4) окремі положення відповідних угод про боротьбу з деякими видами злочинів.
Йдеться про положення відомих міжнародних конвенцій: про боротьбу з бомбовим те­
роризмом; про боротьбу з фінансуванням тероризму; про боротьбу з незаконним захоп-


ім -пням повітряних суден; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти іеки цивільної авіації; про запобігання, а також покарання злочинів проти осіб, які і "ристуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів; про фізич-пїїп тхист ядерного матеріалу; про охорону персоналу ООН та зв'язаного з нею персо-и.і іу; про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням най-м.інців; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського ноплавства; проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що при­нижують гідність, видів поводження і покарання; про наркотичні засоби; про психо-і ром ні речовини; про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психо-гропнихречовин,- а також Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії тощо. У Декларації і ЮН про злочинність та громадську безпеку недвозначно вказано, що держави-члени маютьпередбачити ефективну процедуру видачі або переслідування осіб, які беруть і.їсть у небезпечних транснаціональних злочинах, з тим, щоб ці особи «не знаходили іі жодного безпечного притулку».

Умова про те, що видача (передача) має бути передбачена міжнародним догово­ром, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору иидача (передача) відбутися не може (питання про неї не може бути вирішене і в дип-нішатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови.

6. Умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримі­нальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана ІНШІЙдержаві для відбування покарання, зазвичай є різними. Крім того, різними мо-ь бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним ІОІ овором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, І імейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. особа може бути видана лише за ГЯКІдіяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше ше-I і п місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією про видачу право­порушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо зло­чин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов'язаний з політичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на вида-ч\ (роблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, н.іціональної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не нале-11 гь: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти подства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього;злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у іпочих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які по-Гврпіликорабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про за-КИСТцивільного населення під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військо-ІИЙ(якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу її вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, пуде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); ні фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою).

1 Іогодившись із визначеннями політичних, військових та фінансових злочинів,

vкраїна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за со-

іюіо право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит

про видачу правопорушника, а також зобов'язалась здійснювати видачу лише тих осіб,

вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року


Розділ II


( шиття 10


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть пере­шкодити такій видачі.

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, грунтуються на принципах, відповідно до яких, зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де перебуває винна особа (принцип тотожності); 2) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 3) іноземець (особа без громадянства), що вчинив злочин на території іншої держави, не підлягає видачі іноземній державі, якщо він: а) отримав в установленому порядку політичний притулок; б) хоча ще не отримав такого притулку, але переслідується за злочин політичного характеру; в) переслідується за військовий злочин, який при цьому не є злочином за загальним кримінальним правом; г) вчинив діяння, яке за КК даної держави не визнається злочином або закінчився строк давності; д) в іншій державі може бути страчений або підданий іншому покаранню, результатом якого є не відновлювана шкода фізичної цілісності організму людини, або іншому жорстокому і нелюдському покаранню; є) за вчинене діяння був засуджений, виправда­ний чи звільнений від кримінальної відповідальності чи покарання.

У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов'язковою умовою видачі зазвичай є те, що винний має нести відпові­дальність за всі вчинені ним злочини, незалежно від того, на території якої держави вони вчинені.

7. Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засудже­них осіб, особу може бути передано іншій державі для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання, як правило, впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на неви-значений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фі­зичного чи психічного стану,- її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; є) дер­жава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екс­традицію передача не може відбутися, якщо: а) діяння не підпадає під поняття «злочин» згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину перед­бачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тю­ремного ув'язнення (згідно із законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м'яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмов­лено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

8. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т. ч.
тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням
Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї
конституційної норми.

9. Оскільки згідно зі ст. 10 існують категорії осіб, які не можуть бути видані інозем­
ній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду (по­
дібні положення існують і в кримінальних законах інших країн), то відповідні міжна-


родні акти передбачають можливість забезпечення судового переслідування осіб, які н'іинили злочини, шляхом виконання вироків за клопотанням тієї держави, у якій було шшесено вирок.

Так, відповідно до Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних иироків, відповідна Договірна Держава є компетентною виконувати вирок суду України М запитом України щодо санкцій, що включають позбавлення волі, штраф, конфіска­цію майна, позбавлення прав. (Про поняття вирок і санкція, як вони розуміються у цій І онвенції,див. коментар до ст. 9).

Зазначений вирок може виконуватися тільки у разі, якщо згідно із законодавством цієїДержави діяння, за яке була встановлена санкція судом України, було б злочином у разійого вчинення на території цієї Держави, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню в разі, якщо вона вчинила б це діяння на території цієї Держа-ни. При цьому Україна може запитати іншу Договірну Державу виконати санкцію, ли­ше якщо виконано одну чи більше з таких умов, зокрема: а) засуджена особа постійно проживає в цій Державі; б) виконання санкції в цій Державі вірогідно покращить перс­пективи соціальної реабілітації засудженої особи; в) вказана Держава є Державою по­ходження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за ииконання такої санкції; г) Україна вважає, що вона сама не може виконати санкцію, І ця Держава може.

Конституція України (ч. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 26 і п. 26 ч. 1 ст. 106).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p. CPCP приєднався до Кон­цепції 23 березня 1989p. (cm. 36).

Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, від 28 травня 1970 р. Ратифікована Україною 26 вересня 2002 р.

Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Україна приєд­налась до Конвенції 22 вересня 1995 р.

Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, від 18 груд­ин 1997р. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція). Ратифікована Україною 10 листопада lW4p. (розділ IV).

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах від 7 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція). Україною не ратифікована.

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 29 березня 1997р. Ратифікований Україною 3 березня 1998 р.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусо-ио.'о лікування від 28 березня 1997р. Ратифікована Україною 11 січня 2000р.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 p. (cm. 14).

Декларація ООН про територіальний притулок від 14 грудня 1967р.

Декларації ООН про злочинність та громадську безпеку від 12 грудня 1996 р.

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, і,н)аткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» ltd 16 січня 1998 p.

Висновок КС у справі про Римський Статут № З-в/2001 від 11 липня 2001 р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судо­чинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999 р. М 34/5/22/103/512/326/73.


(шиття 11


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


Розділ III ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

1.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне
діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить
ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малознач­
ність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла запо­
діяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

1. Наведене у ч. 1 ст. 11 поняття злочину є формально-матеріальним. Із нього ви­
пливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові
ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є
суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім
того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також 5) кримінальна караність.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.

Водночас, не є обов'язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає як злочини діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазі-злочини), а також діяння, що є нейтральними щодо моралі (більшість необе­режних злочинів, низка злочинів у сфері господарської діяльності, деякі службові злочи­ни, які мржуть бути вчинені за мотивами неправильно зрозумілих інтересів служби тощо).

2. Діяння у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11,- це вольова
усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення пев­
них негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність
об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими
чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До
суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та
цілеспрямованість^ У багатьох інших статтях КК термін «діяння» застосовується для
характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину.

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути ви­знані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особис­тому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення в інший спосіб думки, поба­жання або переконання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на наці­ональну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України); в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому по­рядку; г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї су­димості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою, яка вчинила зло­чин, тощо (загалом право України допускає визнання подібних якостей правопорушен-


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!