Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. 3 часть



3.17) згідно з Угодою між Урядом України і Міжнародною організацією з міграції
щодо статусу Міжнародної організації з міграції в Україні та співробітництва у сфері
міграції (ратифікована Україною 13 липня 2000 p.): персонал MOM - у межах імуніте­
ту, що надається персоналу спеціалізованих установ ООН на підставі Конвенції про
привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН (ст. 4);

3.18) згідно з Угодою з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі від
19 листопада 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000 p.): інспектори і члени
екіпажів транспортних засобів - у межах імунітету, що надається дипломатичним аген­
там згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (ст. 27);

3.19) згідно з Угодою про створення Українського науково-технологічного центру
від 25 жовтня 1993 р. (згода на обов'язковість її для України надана згідно із Законом
від 15 березня 2001 p.): співробітники Сторін (України, Канади, Сполучених Штатів
Америки та Швеції), які перебувають в Україні у зв'язку з проектами і діяльністю
УНТЦ,- у межах імунітету, еквівалентному тому, який надається адміністративному та
технічному персоналові згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини


(СТ. XII); персонал УНТЦ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, пчинених під час виконання службових обов'язків (ст. XII); представники Сторін в Ад­міністративній раді, Виконавчий директор та заступники Виконавчого директора - у межах імунітету, який надається представникам держав-членів і виконавчим керівни­кам міжнародних організацій відповідно до норм міжнародного права (ст. XII); інші, крім співробітників і представників Сторін, особи, які перебувають в Україні у зв'язку з проектами та діяльністю Центру,- щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених під час виконання службових обов'язків (ст. XII);

3.20) згідно з Угодою про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від
іабруднення від 28 квітня 2000 р. (ратифікована Україною 15 травня 2003 р.) та Кон­
венцією про захист Чорного моря від забруднення (ратифікована Україною 4 лютого
1994 p.): представники Договірних Сторін та Голова Комісії із захисту Чорного моря
ВІДзабруднення (ст. 11 Угоди, ст. XVII Конвенції); посадові особи Секретаріату - Ви­
конавчий директор та інші призначені Комісією посадові особи, на яких поширюється
положення про службовий персонал, прийняте Комісією,- щодо усього сказаного,
написаного і вчиненого ними під час виконання службових обов'язків або в ході
офіційного листування і підготовки службових документів (ст. 12 Угоди);



3.21) згідно з Протоколом про привілеї та імунітети Міжурядової організації міжна­
родних залізничних перевезень, який є додатком до Конвенції про міжнародні залізнич­
ні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 р. (Україна приєдналась до Конвенції 5 червня
2003 p.): представники держав-учасниць при виконанні своїх функцій і під час поїздок
у службових справах - щодо дій, вчинених при виконанні обов'язків (ст. З Протоколу);
працівники Міжурядової організації міжнародних залізничних перевезень - при вико­
нанні ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транс­
портних засобів (ст. 4 Протоколу); експерти, запрошені Організацією,- при виконанні
ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транспорт­
них засобів (ст. 5 Протоколу);

3.22) згідно з Угодою про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду
під 10 вересня 2002 р. (Україна приєдналась до Угоди 18 жовтня 2006 p.): представники

іержав - учасниць Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що беруть участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів, представники інших держав, які можуть брати участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів як спостерігачі відповідно до пункту 1 статті 112 Статуту, і представники держав і міжурядових орга­нізацій, запрошених на засідання Асамблеї та її допоміжних органів, під час виконання своїх службових функцій та під час проїзду до місця засідання й назад - імунітетом від будь-яких процесуальних дій стосовно сказаного або написаного й усього здійсненого ними в службовому порядку, причому цей імунітет продовжує діяти й після того, як від­повідні особи припинили виконувати функції представників (ст. 13 Угоди).



Нарешті, відповідно до ст. 12 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кри­мінальних справах від 20 квітня 1959 р. (ратифікована Україною 16 січня 1998 p.), іму-іп гет має також свідок або експерт незалежно від громадянства, який постає перед су-інними органами запитуючої Сторони за повісткою про виклик до суду. Він не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому пішому обмеженню його особистої свободи на території цієї Сторони за діяння або чпиинувальні вироки, які передували його від'їзду з території запитуваної Сторони.

Особа, незалежно від громадянства, яка викликана в судові органи запитуючої Сто­рони для того, щоб відповідати за діяння, які є предметом кримінального переслідуван­ня, порушеного проти неї, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримува­ння під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню її особистої свободи за діян­ня або обвинувальні вироки, які передували її від'їзду з території запитуваної Сторони і п і не зазначені у повістці про виклик до суду.

Крім перелічених, існують і деякі інші категорії осіб, які користуються імунітетом,

■ -ким на дипломатичний. Це, зокрема:



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


( шиття 6


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


військовослужбовці, які входять до складу з'єднань та військових частин Чорно­морського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії,- якщо вчинений ними злочин є злочином, спрямованим проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу війсь­кових формувань або членів їхніх сімей - громадян Росії, а так само вказані військово­службовці - якщо злочин вчинено під час виконання службових обов'язків у місцях дислокації військових формувань (ст. 19 Угоди між Російською Федерацією та Украї­ною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 р. (ратифікована Україною 24 березня 1999 p.);

військовослужбовці польської національної складової частини спільного україно-польського військового миротворчого батальйону,- якщо вчинений ними злочин пов'язаний з виконанням службових обов'язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу (ст. 5 Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій (ратифікована Україною 6 квітня 2000 p.).

Згідно з Угодою між Урядом Угорської Республіки, Урядом Румунії, Урядом Слова­цької Республіки та Кабінетом Міністрів України стосовно створення багатонаціонально­го інженерного батальйону, від 18 січня 2002 р. (ратифікована Україною 22 листопада 2002 p.), питання, не передбачені цією Угодою, є предметом Угоди між державами - чле­нами Організації Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру», щодо статусу їхніх збройних сил, від 19 червня 1995 р. (ратифікована Україною 2 березня 2000 р.) та Додаткового меморанду­му до неї. Остання ж відсилає до Угоди між Сторонами Північноатлантичного Договору щодо статусу їх збройних сил від 19 червня 1951 p., згідно з статтею VII якої: 1) військові власті держави, що відправляє (договірна Сторона, якій належать війська), мають право здійснювати кримінальну юрисдикцію відповідно до свого військового закону всередині держави, що приймає (договірна Сторона, на території якої війська розміщені чи будуть зупинятися, чи перетинати транзитом); 2) власті ж держави, що приймає, повинні здійс­нювати юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу, а також членами їх сімей щодо правопорушень, здійснених на її території, і карати відповідно до свого закону.

Водночас, щодо правопорушень, що впливають на безпеку держави (а саме: держав­ної зради, саботажу, шпигунства чи порушення будь-якого закону, що має відношення до державних таємниць чи до таємниць, що стосуються національної оборони цієї дер­жави), то: 1) військові власті держави, що відправляє, мають право здійснювати виклю­чну юрисдикцію над особами та карати їх відповідно до свого військового закону, а не закону держави, що відправляє; 2) власті держави, що приймає, мають право здійсню­вати виключну юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу та членами їх сімей, і карати відповідно до свого закону, а не закону держави, що від­правляє.

У випадках, коли право здійснення юрисдикції є паралельним, повинні застосовува­тись такі правила: 1) військові власті держави, що відправляє, мають першочергове право здійснення юрисдикції над військовослужбовцями чи особами цивільного складу стосов­но правопорушень, вчинених: а) особою проти власності чи безпеки даної держави; б) особою проти особи чи власності іншого військовослужбовця або члена цивільного складу даної держави, або члена їх сімей; в) при виконанні службових обов'язків; 2) у випадку будь-якого іншого правопорушення власті держави, що приймає, мають першочергове право на здійснення юрисдикції; 3) якщо держава, маючи першочергове право, вирішує не здійснювати юрисдикцію, вона повинна сповістити власті іншої дер­жави так швидко, як це можливо.

Принцип екстериторіальності відповідно до законів та міжнародних договорів


України може поширюватися і на інших осіб (на інші категорії військовослужбовців, на журналістів, представників певних міжнародних організацій тощо). Найбільш повний перелік таких осіб можна визначити на основі з'ясування змісту відповідних міжнарод­них договорів (див. нормативно-правові акти до цієї статті).

6. Випадки позитивного вирішення дипломатичним шляхом питання про криміна-
іі.ну відповідальність дипломатичних представників у світовій практиці мають місце.
Міжнародні договори містять для цього відповідні підстави. Наприклад, відповідно до
Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй імунітет від кримінальної відпо-
иідальності посадовим особам ООН надається не для їх особистої користі, а в інтересах
Організації. Тому Генеральний секретар ООН має право і обов'язок відмовитися від
імунітету, що наданий будь-якій посадовій особі, якщо імунітет заважає відправленню
правосуддя і від нього є можливість відмовитися без шкоди для інтересів ООН. Подібні
положення містяться і в інших міжнародних договорах України.

Якщо ж іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притяг­нення її дипломатичного представника чи іншої особи із числа перелічених вище до кримінальної відповідальності за КК України, така особа може бути визнана Україною persona non grata, що тягне видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України «Про правовий статус іноземців», і, за рішенням компетентних орга­нів держави її громадянства, притягнута до кримінальної відповідальності за криміна­льним законом цієї держави.

7. Положення ч. 4 ст. 6 не стосується громадян України, які за законами України
користуються недоторканністю. Адже щодо них вона має інший аспект - процесуаль­
ний. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни України є рівними перед за­
коном. Президент України, народні депутати України та судді, так само, як й інші гро­
мадяни, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але в дещо іншому,
оільш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх полі­
тичної та професійної незалежності.

Конституція України (статті 2, 9, 24, 26).

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифі­кована СРСР 17 квітня 1954 р. (статті 91-93).

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовт­ня 1960 р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (статті 2-16, 27-33, 95-97, 121).

Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня ІУ63 р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня ІЧ99р. (статті 27, 55-74, 97, 121).

Конвенція держав -учасниць ГУУАМпро взаємне надання допомоги з консульських питань $ід 7 червня 2001 р. Ратифікована Україною 12 вересня 2002 р.

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у • правах про зіткнення суден та інші події, пов'язані із судноплавством, від 10 травня 1952р.

Конвенція РЄ про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права від 4 листопада 1998 р.

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (статті 32, 34).

їакон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-6, П 14).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних дер-ftCOM в Україні. Затверджене Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пунк­ти ІЗ. 25).



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


і нитті» 7


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають
в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відпові­
дальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними догово­
рами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини
зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути
притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

1. У ч. 1 ст. 7 і в ст. 8 закріплені такі принципи дії кримінального закону у
просторі, як принцип громадянства, універсальний і реальний принципи. Відповід­
но
до них:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Украї­
ні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК
України як правило, тобто, якщо інше не передбачено відповідними міжнародними
договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчи­
нили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток,
тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України
або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочи­
ном проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчи­нення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлен­ня винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

2. Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку,
передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Вичерпний
перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України «Про гро­
мадянство України». Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором
України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України,
застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана
Верховною Радою України.

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідом­ляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час прова­дження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й гро­мадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадян­ства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).

Особою без громадянства, що проживає постійно в Україні, єособа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка має постійне місце проживання на території України на підставі українських докумен­тів - посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо.

3. Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не
підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами
{принцип покровительства), є, наприклад, випадки, передбачені Угодою між Україною
та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в між­
народних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій.
Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миро­
творчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть криміна­
льну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов'язаний


шіконанням службових обов'язків, або, хоча й пов'язаний з виконанням таких обов'яз-

влене спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти

іи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України.

4. Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип ne bis in idem (одна дія двічі не

їсться),який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політич-

..... рава, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за зло-

ЧИН,за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юри-іпчіюї відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У статтях 35-37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних правахцей принцип визначений дещо вужче. Крім того, пункти 2 і 3 ст. 35 Конвенції ші шачають випадки, коли Договірна Держава не зобов'язана визнавати принцип ne bis пі кіст.

Частина 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і МДаєможливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його і іумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в раїні,які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі. Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб: а) притягнути особу в Українідо іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особаможе бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за шікрадення шляхом розтрати - до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або ци-іч и.но-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кри­мінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від и то, на території України чи за її межами вони були вчинені.

Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти осіб, які відповідним ювим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європей-і ької конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належатьтакож особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких ю винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи ви-пого характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кри­мінальної відповідальності.

У зв'язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різ­них країн може постати проблема встановлення факту, чи зазнала особа покарання за цейсамий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа ічинилаумисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазна-II покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушко-t пня, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосу-і м.оі і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за за-і "іюдавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за за-і .'ііодавством України - злочином.

Конституція України (статті 4, 9, 25, 26, 61).

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікова-иш'і Україною 19 жовтня 1973 р. (п. 7 ст. 14).

('вропейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня

' р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р. (статті 35-37).

\ .-ода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової части­ни <)ш участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних ■ тішцій від 26 листопада 1997р. Ратифікована Україною 6 квітня 2000р.

І. -ода між сторонами Північноатлантичного Договору щодо статусу їх збройних сил від 19 червня 1951 p. (cm. 7).



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


< шиття 9


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


Угода між Державами-учасницями Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру», щодо статусу їхніх збройних сил, від 19 червня 1995 р. Ратифікована Україною 2 березня 2000 р. (cm. I).

Угода між Урядом Угорської Республіки, Урядом Румунії, Урядом Словацької Республіки та Кабінетом Міністрів України стосовно створення багатонаціонального інженерного баталь­йону, від 18 січня 2002 р. Ратифікована Україною 22 листопада 2002 p. (cm. 10).

Закон України «Про громадянство України» у редакції від 18 січня 2001 р. (статті 1-5).

Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадян­ства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Украї­ні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі чи особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

(Стаття 8 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3316-IV від 12.01.2006 р.)

1. Іноземцем визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є грома­
дянином (чи підданим) іншої держави або держав. Іноземцем треба визнавати і колиш­
нього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з
громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, перед­
баченими міжнародними договорами України.

Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жод­на держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні.

2. Згідно з універсальним (космополітичним)і реальним принципамидії закону
про кримінальну відповідальність, встановленими у ст. 8, вказані особи, які вчинили
злочини, передбачені КК України, за її межами, підлягають в Україні відповідальності
за КК України лише у випадках, коли:

1) це прямо передбачено міжнародними договорами;

2) вчинені ними злочини є тяжкими чи особливо тяжкими і спрямованими проти
прав і свобод громадян України або проти інтересів України.

3. Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що:
а) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного ха­
рактеру; б) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без гро­
мадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, не ко­
ристуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні.

Міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (тобто така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До них можна віднести геноцид, торгівлю людьми, деякі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, захоплен­ня заручників, угон повітряних суден, піратство, фальшивомонетництво, злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, тощо.

Про перелік осіб, які користуються імунітетом від кримінальної відповідальності, див. коментар до ст. 6, а про видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину,-коментар до ст. 10.


Крім того, хоча це і не зазначено у ст. 8, але випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного

іу про громадянські та політичні права і статей 35-37 Європейської конвенції про

передачу провадження у кримінальних справах, на іноземців та осіб без громадянства,

не проживають постійно в Україні, також поширюється принцип ne bis in idem, і

нони не можуть підлягати в Україні відповідальності за КК України у разі вчинення

ними за її межами передбаченого КК України, скажімо, міжнародного злочину або тяж-

КОГО чи особливо тяжкого злочину проти інтересів України, якщо за цей злочин вони

ИМ були засуджені або виправдані відповідно до закону.

4. Тяжким чи особливо тяжким у контексті ст. 8 є злочин, який визнається таким
і І України, а не кримінальним законом іншої країни. Про поняття тяжкого та особ-
ішю тяжкого злочину
див. коментар до ст. 12.

5. Поняття «злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України»
і
оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте
■ ч повним критерієм віднесення злочинів до цих категорій є загальний, родовий і безпо-
і іредній об'єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України -
ГМСОЖ наявність відповідного потерпілого.

Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передба­чені КК України злочини проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, більшість злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав громадян, деякі злочини проти вла-I пості та деякі інші. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть оути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти

нжкілля, проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, орга­ні к самоврядування та об'єднань громадян, проти миру, безпеки людства та міжнарод­ного правопорядку, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності

кржавних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо.

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифікована Вер­ховною Радою України 16 січня 1998р. (статті 10, 35-37).

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1475р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від ч'резня 1978 р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998р. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10 грудня 1998р.Ратифікований Верховною Радою України 21 жовтня 1999 р.

іакон України «Про громадянство України» у редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!