Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Шахрайство та його відмінність від крадіжки. Аналіз складу злочину



Суспільна небезпека шахрайства полягає в тому, що, незаконно заволодіваючи чужим майном або набуваючи право на нього, винний спричиняє шкоду праву власності потерпілого. На відміну від насильницького грабежу, розбою та вимагання, злочин, передбачений ст. 190 КК, є однооб'єктним і не охоплює будь-який вид насильства над потерпілим чи його близькими родичами. Системний аналіз положень ст. 190 КК дозволяє стверджувати, що головними критеріями, які визначають, а також підвищують суспільну небезпеку шахрайства, є: а) розмір завданої майнової шкоди; б) наявність співучасті та її вид; в) специфічний спосіб - шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є право власності суб'єкта, майно якого виступає предметом злочину.

Потерпілим від шахрайства в прямому сенсі цього слова (як особи, якій спричинено шкоду злочином) може бути лише суб'єкт, праву власності якого завдається шкода. Саме в цьому сенсі зазначене поняття вживається й у ч. 2 ст. 190 КК. Іноді під час аналізу складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, вживають поняття "потерпілий", маючи на увазі ту особу (власника; особу, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно; особу, яка має доступ до майна), яка стала об'єктом злочинних дій шахрая.

З об'єктивної сторони, як це випливає із диспозиції ч. 1 ст. 190 КК, шахрайство полягає у вчиненні хоча б одного з альтернативно передбачених діянь (заволодіння чужим майном чи набуття права на чуже майно) одним чи одразу обома альтернативно передбаченими способами (шляхом обману чи зловживання довірою).

Особливістю шахрайства є те, що потерпілий (власник; особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно; особа, яка має доступ до майна), воля якого сфальсифікована обманом чи зловживанням довірою, бере безпосередню участь у передачі майна чи права на нього. При цьому він переконаний утому, що розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах (якщо потерпілий - власник майна), інтересах власника (якщо потерпілий - особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно; особа, яка має доступ до майна) або принаймні не на шкоду цим інтересам.

Таким чином, обов'язковою ознакою шахрайства є добровільність передачі майна чи права на нього самим власником, особою, якій ввірене чи під охороною якої перебуває це майно, або ж особою, яка мала доступ до нього.

Способами заволодіння чужим майном чи набуття права на чуже майно кримінальний закон називає: а) обман; б) зловживання довірою.



Обман як ознака шахрайства - це повідомлення потерпілому (власнику; особі, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно; особі, яка має доступ до майна) неправдивої інформації або приховування тієї інформації, яка мала б бути йому повідомлена, з метою введення потерпілого в оману, схилення його до певної поведінки (обумовленою такою оманою) та заволодіння його майном чи набуття права на його майно.

Обман може бути вчинено як шляхом активної поведінки винного (вчинення будь-яких дій, у тому числі й конклюдентних, щодо повідомлення потерпілому неправдивої інформації або приховування певної інформації), так і шляхом пасивної поведінки винного (неповідомлення потерпілому тієї інформації, яка мала бути йому повідомлена).

Залежно від сфери суспільного виробництва, в якій відбувається шахрайство, обман може набувати певних специфічних лише для неї рис.

Принагідно зазначимо, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання (обман у намірах) може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство (абз. 1 п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності").

Обман у шахрайстві може бути пов'язаний із перекручуванням обставин, які відносяться не лише до минулого або сьогодення, а й до майбутнього.



Слід погодитися з тими криміналістами, які зазначають, що між обманом з боку винного і помилкою потерпілого, що обумовили заволодіння винним майном, має існувати причинний зв'язок.

У тому ж разі, коли особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не можерозглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193 КК.

Переходячи до аналізу поняття "зловживання довірою", слід зазначити, що довірчі стосунки між людьми можуть виникати внаслідок родинних або дружніх зв'язків, тривалого знайомства, рекомендацій інших осіб тощо.

Таким чином, під зловживанням довірою у ст. 190 КК слід розуміти недобросовісне використання винним відносин довіри, які склалися між винним і потерпілим, за для передачі потерпілому неправдивої інформації (початкова мета), введення його в оману (проміжна мета - обман) та заволодіння чужим майном чи правом на нього (кінцева мета).

У тих випадках, коли обман або зловживання довірою виступають лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувається таємно чи відкрито, то вчинене не може розглядатися як шахрайство. Такі дії слід кваліфікувати як крадіжку, грабіж або розбій.

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння майном або з моменту набуття права на майно.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 190 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом.

Аналізуючи психічне ставлення винного до обставин вчинюваного ним діяння, слід ще раз нагадати, що шахрайством визнається "заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою". Із цього законодавчо закріпленого визначення шахрайства випливає, що обман потерпілого чи зловживання його довірою можуть застосовуватися винним або з метою заволодіння чужим майном або з метою набуття права на нього.

Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно; 2) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому; 4) вчинене у великих розмірах; 5) вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; 6) вчинене в особливо великих розмірах; 7) вчинене організованою групою.

Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - це заволодіння чужим майном або набуття права на нього шляхом обману чи зловживання довірою, яке вчинене за допомогою незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Обман під час вчинення цього злочину може виражатись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, що зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб увести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції. Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому винний може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Зловживання довірою як спосіб шахрайства з використання електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (службові відносини, дружні стосунки тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього400.

Слід зазначити, що шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має своїм додатковим обов'язковим об'єктом нормальну роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, а також встановлений порядок їх використання. Тому дії особи, котра вчинила цей злочин, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації за статтями 361-363 КК не потребують.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!