Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Характеристика мистецтва Високого Відродження



Мистецтво Високого Відродження в Італії

Високий Ренесанс (чінквеченто) – класична фаза художньої культури Відродження. У цей час центр розвитку італійського мистецтва з Флоренції переміщується в Рим. Тут створюються численні монументальні будівлі, скульптурні твори, фрески і картини. Античність вивчається тепер більш ґрунтовно, відтворюється більш строго і послідовно, але наслідування древнім не подавляє в митцях їхньої самостійності, і вони з більшою винахідливістю і фантазією переосмислюють та перетворюють усе, що вважають доцільним запозичити з греко-римського мистецтва. Але Високе Відродження є не тільки продовженням і завершенням попереднього розвитку, а й якісно новим етапом. Його кращі представники не лише продовжують пошуки своїх попередників. Вони підпорядковують ці знання більш глибоким завданням, використовують їх для узагальнюючих цілей. У приватному, конкретному вони вміють бачити загальне, типове, закономірне. Їх гімн величі людини отримує воістину монументальне звучання. Цей період пов'язаний з іменами трьох геніальних митців – Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, а також з творчістю архітектора Браманте, живописців Джорджоне, Тиціана та багатьох інших. Якщо Проторенесанс тривав в Італії приблизно півтора століття, Ранній Ренесанс – близько століття, то Високий Ренесанс - усього років тридцять, і його завершення пов'язують з 1530 роком, трагічною межею, коли італійські міста втратили свободу. Мистецтву Високого Ренесансу притаманні реалізм і гуманізм, поєднання монументальної величі з глибиною і яскравістю образів; героїчні ідеали отримують узагальнене, сповнене титанічної сили вираження.

На початку XVI ст. центр архітектури перемістився до Риму. Тут працював видатний архітектор Високого Відродження Донато Браманте (1444 – 1514 рр.). Архітектор використовував ордер і різні його сполучення зі стіною й арками для більш повної характеристики простору. Це виявилося у композиції величезного двору Бельведеру, що спадає трьома терасами до Ватиканського двору. Прагнучи досягти лише римської величі, Браманте сполучив риси античної вілли, театру й форуму, включивши в комплекс нішу для турнірів та видовищ. Бельведер став прикладом виключно винахідливого сполучення стіни, ордеру й аркад. Браманте належить основний задум собору в Павії (1488 – 1492 рр.), з куполом, високо піднятим на 8 струнких пілонах. Донато Браманте посів провідне місце серед архітекторів, які створили загально італійський стиль Високого Відродження, вплинувши на все європейське будівництво. До його визначних творів належать: фасад палацу Канчеллєрія; двір церкви Санта-Марія делла Паче; маленька купольна каплиця-ротонда Темп’єтто, що знизу була оздоблена римсько-дорійською колонадою.



Наступний період у розвитку ренесансної архітектури пов’язаний із Венецією. Найвидатнішими архітекторами, що працювали тут на початку XVI ст., були Палладіо і Сансовіно.

В мистецтві італійського Високого Відродження на перший на перший план висуваються проблеми громадянського обов'язку високих моральних якостей, подвигу, образу прекрасної, гармонійно розвинутої, сильної духом і тілом людини — героя, що зміг піднятися над рівнем повсякденності. Пошук такого ідеалу і призвів мистецтво до синтезу, узагальнення, до розкриття загальних закономірностей явищ, до виявлення її логічної взаємодії. Мистецтво відмовляється від частковостей, незначних подробиць в ім'я узагальненого образу, в ім'я відображення гармонійного синтезу прекрасних сторін життя. В живописі провідною стала тенденція деталізованого відтворення оголеного людського тіла, в зображенні якого майстри досягли найвищих вершин. Людське тіло на картинах початку XVI ст. виконували здоровим, енергійним, атлетичним, подібним до античного тіла Греції.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519 рр.) був першим художником, що наочно втілив викладені вище ідеї. Найповніше геній Леонардо проявився у портретному живописі. У своїх портретах художник досяг особливого вираження емоційної багатозначності, змістовної невичерпності, завдяки чому його образи безмежні у пізнанні і відкривають глядачеві нові й нові сторони душі, розуму, внутрішнього світу людини.



Леонардо да Вінчі народився в 1452 році в невеликому гірському містечку Анкіано біля містечка Вінчі, недалеко від Флоренції. Незвичайні і багатосторонні здібності Леонардо, його нездоланна схильність до малювання виявилася дуже рано. Він захоплювався математикою і механікою, а також інженерними проектами, що вражали сучасників своєю сміливістю. З захопленням замальовував дитячі голівки та прекрасні обличчя молодих жінок. Але в той же час пильно спостерігав і з цікавістю зображав голови потворних людей, які вражали його своєю химерністю. Тринадцятирічним хлопчиком він був прийнятий в майстерню Андреа Верроккьо. Існує переказ, що юнак взяв участь у виконанні картини «Хрещення Христа» свого вчителя, самостійно написавши одного з уклінних ангелів, при цьому так, що перевершив свого вчителя.

Вже в 1480 році Леонардо да Вінчі мав власну майстерню, а 1481 року отримав перше ґрунтовне замовлення: ченці монастиря Сан Донато а Сісто замовили йому вівтарний образ «Поклоніння волхвів». До сучасності картина збереглася у вигляді ескізу, але й він дає можливість зрозуміти задум художника, суть композиційного рішення. Одні з волхвів, які поклоняються мадонні і її синові, охоплені роздумом, інші дивуються і ніби не вірять власним очам, треті - схиляються ниць. Чудово намічений і дальній план: обриси дерев свідчать про те, з яким глибоким знанням закономірностей форми дерева, з яким почуттям цілого Леонардо привів у перспективне скорочення гілки та листя дерева і пальм. На задньому плані зображені вершники на здиблених конях і чудово намальована в перспективі архітектура незавершеної будівлі зі сходами й арками.

Приблизно у 1480-тих роках міланський герцог Лодовіко Сфорца зібрав із всієї Італії талановитих діячів науки та мистецтва, серед яких був і да Вінчі. Він був запрошений як видатний музикант, але швидко показав себе не менш талановитим художником. Приїхавши до Мілана в 1482 році, да Вінчі пробув тут до 1499 року. За цей час ним була виліплена в глині модель кінної статуї батька герцога Сфорца в натуральну величину пам'ятника. Леонардо провів велику підготовчу роботу. Незліченні його замальовки коней під час руху, анатомічних деталей, ескізних варіантів. Статуя так і не була відлита в бронзі, а її глиняна модель була пошкоджена французькими арбалетчиками при узятті міста в 1499 році.

В цей же період була написана найвідоміша картина майстра «Таємна вечеря» у трапезній монастиря Санта Марія делла Грація (Рис. 8.). Да Вінчі повинен був увічнити Христа, тобто в розумінні часу створити образ добра і мудрості, любові та всепрощення. Фреска дійшла до сучасності дуже пошкодженою, але вціліле вражає. Леонардо зобразив драматичну дію, обравши момент, коли Христос говорить своїм учням: «Один з вас зрадить мене». Хвилювання пробігає по всій групі, деякі апостоли встають. Почуття здивування, жаху, обурення, здивування, недовіри змінюють один одного. Художник виражає це позами, рухами, жестами рук. Лише фігура Христа на тлі вікна з блакитним небом спокійна, сумна, майже безпристрасна. Усі дванадцять фігур розбиті на чотири групи по три особи в кожній: пірамідально побудовані дві найближчі до Христа, по чотирикутнику - дві крайні. Да Вінчі з великою майстерністю поєднує характерність типів і жестів, використовує чергування світла і тіні.

У ті ж роки в Мілані (1483 – 1490/94 рр.) Леонардо написав картини «Мадонна в гроті», «Портрет невідомої дами» (імовірно Лукреції Крівеллі), «Мадонна Літта».

У 1499 році да Вінчі повернувся до Флоренції, де створив композицію, що зображала мадонну і св. Анну з немовлятами Христом та Іоанном. Картон з першим варіантом цієї групи став подією в житті Флоренції. А в 1503 році художник виконав розпис стіни в Залі Ради палацу Синьйорії. У часі перебування у Флоренції Леонардо написав свою відому «Джоконду» - портрет Мони Лізи, дружини флорентійського громадянина Франческо дель Джиокондо (Рис. 7.). Зараз картина зберігається в Луврі як один з найбільших шедеврів світового мистецтва. Джоконда із загадковою усмішкою дивиться на глядача, вона сидить у кріслі на тлі безкрайнього фантастичного гірського пейзажу, в блакитних далях якого серед скель видно звивини річки і арки моста. Вражає поєднання духовного і чуттєвого, тілесного та інтелектуального, яке митець побачив у Джоконді.

Автопортрет Леонардо да Вінчі зберіг його риси в старості; підстрижені вуса не приховують скорботних, трохи презирливих губ, але пильні очі з-під навислих брів дивляться по-орлиному, гордо і пильно. Помер Леонардо да Вінчі 2 травня 1519 року. Всі його рукописи дісталися його вірному учневі Франческо Мельці. До Франції, крім «Джоконди», він привіз «Св. Анну» і «Іоанна Хрестителя». Вплив Леонардо да Вінчі на мистецтво його часу був величезним і далеко виходив за межі творчості його безпосередніх учнів і послідовників. Мистецтво Леонардо вплинуло також і на створення творчого обличчя його сучасника Рафаеля Санті.

Ідеї монументального мистецтва Відродження, у яких злились традиції античності і дух християнства, віднайшли найбільш яскраве відображення у творчості Рафаеля Санті (1483 – 1520 рр.). У його мистецтві віднайшли зріле вирішення два основних завдання: пластична досконалість людського тіла, яке відображувало внутрішню гармонію всебічно розвиненої особистості, у чому Рафаель наслідував античності, і складна багатоманітність світу. Протягом усього життя Рафаель шукає образ гармонійно досконалої людини. Цей образ він віднайшов в мадонні, численні зображення якої здобули йому всесвітню славу. Заслуга художника полягає у тому, що він зумів відобразити найпотаємніші відтінки почуттів в ідеї материнства, поєднавши ліричність і глибоку емоційність з монументальною величчю. Це видно у всіх його Мадоннах, починаючи з юної і сором'язливої «Мадонни Констабіле», у «Мадонні в зелені», «Мадонні з щигликом», «Мадонні в кріслах» і особливо у «Сикстинській Мадонні» (Рис. 9.). Без сумніву, це був шлях подолання простодушного тлумачення безтурботного і світлого материнського кохання до образу; наповненого високою духовністю і трагізму (пластичному, колористичному, лінійному).

Рафаель народився в Урбіно. Юнаком Рафаель пішов вчитися до майстерні знаменитого Перуджіно. Вже ранні роботи свідчать про абсолютну своєрідність таланту Рафаеля. Така невелика композиція як «Сон лицаря» із зображенням воїна, що заснув біля підніжжя дерева на тлі далекої пейзажу, між двома алегоричними фігурами - «Насолоди» і «Доблесті». До 1504 року була створена краща з ранніх картин Рафаеля «Заручення Марії».

У Флоренції Рафаель створює цикл «Мадонн», в яких лагідна принадність матері, зайнятої своїм немовлям, поєднується з ясною принадністю спокійного пейзажу. Рафаель розробляє і варіює композиційну пірамідальну схему Леонардо да Вінчі, правдиво і витончено компонує рухи дітей, що граються навколо красивою матері («Мадонна щигленям», «Мадонна-садівниця», «Мадонна в зелені», «Мадонна Грандука», «Святе сімейство») (Рис. 10.).

1508 року Рафаель отримав запрошення від папи Юлія II взяти участь у розписах залів Ватикану. Рафаелю було доручено розпис чотирьох суміжних станц (кімнат)., де скріплювалися печаткою папські декрети і булли. На стінах станца делла Сеньятура Рафаель написав «Диспут» (бесіди про таїнство причастя), «Афінську школу» (філософські бесіди), «Парнас» (прославляння поезії) та групу з трьох алегоричних фігур «Мудрість, Помірність, Сила», що уособлює правосуддя. На стелі художник зобразив «Гріхопадіння», «Перемогу Аполлона над Марсом», «Астрономію» і «Суд Соломона».

Римський вельможа, Агостіно Кіджі, замовив Рафаелю сюїту в заміській віллі Фарнезина, присвячену історії Амура і Психеї. Ще в 1515 році Рафаель написав на віллі фреску «Тріумф Галатеї».

В останнє п'ятиліття свого життя Рафаель створив портрети, за своєю характерністю і життєвістю не поступаються кращим портретам Гольбейна (портрети Бальдассаре Кастільйоне, кардинала, папи Лева Х з кардиналами Россі і Медічі). До цих років належать п'ятдесят дві композиції, що прикрашають стелю лоджій - арочної галереї в другому поверсі ватиканського палацу. Саме в цей період він написав кілька виняткових мадонн. Серед них «Мадонна в кріслі» і безсмертна «Сікстинська мадонна». Крім того, він встиг довести майже до кінця велику композицію «Преображення».

В «Сікстинській Мадонні» на першому плані трагічне відчуття, яке випромінюється з прекрасної молодої жінки з немовлям - Богом на руках, якого вона віддає на спокутування людських гріхів. Погляд Мадонни спрямований повз глядача, сповнений скорботного провіщення трагічної долі сина. «Сікстинська Мадонна» - один з найбільш досконалих творів Рафаеля і в образній мові композиції: постать Марії з немовлям, чітко вимальовується на тлі неба, поєднана загальним ритмом рухів з постатями св. Варвари і Сікста IV, жести яких звернені в напрямку Мадонни, як і погляди двох янголів у нижній частині композиції. Вони об'єднані і загальним золотим колоритом, який символізує боже світло. Але головне в картині - це обличчя Мадонни, в якому втілений синтез ідеалу краси з ідеалом християнської духовності, що характеризував світогляд Високого Відродження.

Помер Рафаель в 1520 році, залишивши безцінну творчу спадщину. Але продовжував творити третій з найбільших геніїв Італії – Мікеланджело.

Мікеланджело Буонарроті народився в 1475 році в місті Капрезе поблизу Флоренції у дворянській сім'ї. В 13 років батько Мікеланджело віддав його на навчання до одного з кращих флорентійських майстрів Доменіко Гірландайо, де юнак вразив своїми здібностями і вчителя, і товаришів.

Лоренцо Медічі, який був покровителем художників, піклуючись про розвиток мистецтва, звернувся до Гірландайо з проханням прислати до нього для подальшого розвитку та виховання двох найбільш обдарованих юнаків. Вибір припав на Граначчі і Мікеланджело. Зберігачем художньої колекції Медічі був старий скульптор Бертольдо ді Джованні, який став керівником над першими кроками у творчості Мікеланджело. В ці роки Мікеланджело виконав два твори, в яких позначився високий дух, шалений темперамент і майстерність скульптора. Один з них – це плаский барельєф, що зображає мадонну, яка годує немовля. Інший рельєф зображує боротьбу кентаврів і лапифів.

Будучи різнобічно розвиненою особистістю, Мікеланджело найбільш повно розкрив свій талант в скульптурі. Починаючи з першої своєї роботи «Вакх», у якій він зображує античного бога вина оголеним юнаком, оголене прекрасне тіло віднині і назавжди стає для Мікеланджело головним і єдиним предметом мистецтва. До перших робіт відноситься статуя зворушливої «П'єте» (1498 – 1501 рр.), де молода Марія зображена з оголеним мертвим Христом на колінах. Приблизно до цього часу належить один з небагатьох станкових живописних творів Мікеланджело – «Мадонна Доні» (Святе сімейство) (Рис. 11.). На ній зображена Марія, що сидить на землі і передає немовля Христа Йосипові. Фігури виліплені світлотінню до опуклості барельєфа, обриси їх чіткі. Біля балюстради заднього плану Мікеланджело намалював декілька оголених юнаків, які не мають відношення до сюжету сцени. Вони лише вносять у картину безпосередність життя, додають сюжету світського характеру.

Одна із ранніх робіт Мікеланджело – статуя Давида, висотою понад п'ять метрів, яку він створив для Флоренції (Рис. 13.). Установка цією статуї перед будинком уряду Флоренції, мала особливе політичне значення: у цей час, на самому початку XVI ст., Флорентійська республіка, прогнавши своїх внутрішніх тиранів, була сповнена рішучості боротися як з внутрішніми, так і з зовнішніми ворогами. Хотіли вірити, що маленька Флоренція може перемогти, як колись юний мирний пастух Давид переміг велетня Голіафа. Оголений юнак, сухорлявий і стрункий, спирається на праву ногу, ліва його рука готується зняти з плеча пращу, права тримає камінь, горда голова з кучерявим волоссям звернена назустріч ворогу, обличчя повне гніву, брови звужені, очі широко розкриті.

Не менш грандіозним був розпис стелі Сікстинської капели при Ватіканському храмі. Над розписом плафона Сікстинської капели Мікеланджело працював один, з 1508 по 1512 pp., розписавши площу 600 кв.м. (48х13 м) на висоті 18 м. Центральну частину стелі, виділивши дев'ять композицій, Мікеланджело присвятив сценам священної історії, починаючи від Відділення Світла від Пітьми і включаючи Створення Адама, Створення Єви, Спокуса і Гріхопадіння Адама й Єви та Всесвітній потоп. Пілястри і виступи прикрашені прекрасними фігурами оголених юнаків, що прославляли людське тіло і дух. Під живописним карнизом він розмістив пророків і сивілл, в люнетах (арках над вікнами) зобразив епізоди із Біблії і предків Христа як простих людей, зайнятих буденними справами. Основна ідея розпису – апофеоз творчої могутності людини, прославлення її тілесної і духовної краси. Велика частина фігур стелі майже монохромна. Але підпорядковуючи колорит мови об'ємних форм, Мікеланджело знаходив такі відтінки рожевого, зеленого, синього, бузкового, золотистого, які посилюють виразність ніби скульптурних образів (Рис.12.).

З 1536 по 1541 рік Мікеланджело працював у Римі над розписом вівтарної стіни Сікстинської капели у Ватикану на замовлення папи Климента VII. Найбільша фреска Епохи Відродження зображує день Страшного суду. Христос, з вогненною блискавкою в руці, невблаганно розділяє всіх жителів землі на врятованих праведників, зображених у лівій частині композиції, і грішників, що спускаються в Дантове пекло. Притримуючись власної традиції, Мікеланджело намалював усіх персонажів сюжету оголеними, але десятиліттям пізніше художник-пуританин "одягнув" їх, оскільки культурний клімат став більш консервативним. Мікеланджело залишив на фресці власний автопортрет - його обличчя з легкістю угадується на шкірі, здертої зі Св. Мученика Апостола Варфоломія.

Ще до того, як у 1505 році Мікеланджело було доручено розписати звід Сікстинської капели, він одержав від папи Юлія II замовлення на створення для нього гробниці. Гробниця повинна була розташовуватися в споруджуваному Соборі Св. Петра. Мікеланджело з ентузіазмом прийнявся за цю роботу, що повинна була включати більш ніж 40 фігур. Він проводив місяці в кар'єрах, щоб отримати необхідний каррарський мармур. Після розпису Сікстинської капели, Мікеланджело повернувся до роботи над гробницею, він повторно розробив проект та виконав деякі скульптури для гробниці, і в першу чергу центральну фігуру – Мойсея (приблизно 1515 р.). Пророк зображений сидячим, у його руках скрижалі з Десятьма Заповідями. Розгніваний відступництвом свого народу від закону, він готовий розбити кам'яні скрижалі заповіту. Скульптор створив образ народного вождя, людини сильної волі, пристрасного характеру. Його довга борода струменіє між могутніх пальців. Тему внутрішньої боротьби, непримиренного протиріччя, Мікеланджело передав і в постатях скутих рабів, які повинні були прикрашати перший ярус пам'ятника. Здається, що атлети хочуть звільнитися, вирватися з пут, але їх титанічні зусилля марні.

Проживши у Флоренції протягом тривалого періоду, Мікеланджело виконав між 1519 і 1534 роками замовлення сімейства Медічі на зведення двох гробниць у новій ризниці церкви Сан Лоренцо. У залі з високим купольним зводом художник спорудив у стін дві чудові усипальниці, призначені для Лоренцо Медічі, герцога Урбіно і для Джуліано Медічі, герцога Немурского. Дві могили задумувалися як представлення протилежних типів: Лоренцо - людина замислена, замкнута, що перебуває сама в собі; Джуліано, навпаки, активний, відкритий. Над могилою Лоренцо скульптор помістив алегоричні скульптури «Ранку» і «Вечора», а над могилою Джуліано - алегорії «Дня і Ночі». У центрі стіни, біля вівтаря, автор розмістив статую мадонни з немовлям, яка вирішена пластично та лірично, без духовного надлому, вираженого в статуях гробниць.

До останнього періоду творчості Мікеланджело відносяться три варіанти «П'єти», вражаючі по глибокому відчуттю печалі. У всіх трьох творах тіло Христа, то атлетично потужне, то розслаблене, падає з рук тих, хто його підтримує.

У 1546 році Мікеланджело був призначений головним архітектором споруджуваного Собору Св. Петра у Ватикані. Споруда храму була побудована відповідно до плану Донато Браманте, але Мікеланджело став відповідальним за спорудження вівтарної абсиди і за розробку інженерного та художнього рішення купола собору. Завершення будівництва Собору Св. Петра стало вищим досягненням флорентійського майстра в області архітектури.

Мікеланджело Буонаротті помер 17 лютого 1564 на дев'яностому році життя. Заповіт його був коротким: душу - Богу, тіло - землі, майно - близьким.

Зрозуміло, що явища і процеси такого масштабу, як Високого Відродження, не мають точних хронологічних меж і вкрай складні. Високий рівень італійського мистецтва не міг відразу знизитися навіть тоді, коли суспільні умови стали несприятливими для мистецтва. І тим не менше видно, що ні Себастьяно дель Пьомбо (1485 – 1547 рр.), виходець з Венеції, який став у Римі учнем Мікеланджело, ні Вазарі, ні Понтормо (1494 – 1557 рр.) і Бронзіно (1503 – 1572 рр.) не можуть вже вважатися художниками, що представляють вершини мистецтва великого століття. Але до кінця XVI ст. в Італії залишалася одна область, яка в силу свого географічного положення та ряду економічних і політичних обставин пережила занепад дещо пізніше центральних областей Італії. Це Венеція.

В історичній, політичній і культурній сферах Венеції суттєве значення мало її географічне положення. Вона була огороджена від нападів з боку суші, з іншого боку, море відкривало їй величезні можливості. Венеція - багатюща торгова республіка, що тримала довгий час у своїх руках морські торговельні шляхи між Сходом і Заходом та накопичила великі багатства.

Чільна роль у складанні венеціанського мистецтва кінця XV ст. Високого Відродження належить Джованні Белліні (бл. 1430 – 1516 рр.). У своїх зрілих творах (Мадонни, вівтарні образи, сцени з Євангелія на тлі пейзажу, алегорії та портрети) художник розкриває велич духовного світу людини. У його картинах відчувається зв'язок душевного стану персонажів композиції з настроєм, створюваним пейзажем, що є одним з досягнень живопису того часу взагалі. У Джованні Белліні різноманітна тематика, чимало мадонн. Визначна новація — введення у картину пейзажу, не пов'язаного з основним сюжетом художнього твору. Твори митця – емоційні, але дуже м'які, дарують відчуття спокою і благодаті. Джованні першим оволодів новою для Венеції технікою олійного живопису.

Неменше талановитим представником Високого Відродження у Венеції був Джорджоне, (Джорджоне Барбареллі да Кастельфранко) (1477 – 1510 рр.). Кисті Джорджоне належить знаменита «Спляча Венера». Оголена богиня лежить на пурпуровій тканині на тлі ранкового пейзажу. Повіки її опущені, вона занурена у спокійний сон. «Спляча Венера» Джорджоне – одназ вершин італійського мистецтва. Спектр його творів є дуже широким, від зображення мадонн, портретів чоловіків та жінок до сюжетів та сцен із Біблії та повсякденного життя.

Загальні ж риси венеціанської художньої школи втілив у своїй творчості Тиціан Вечелліо з Кадоре (1477 – 1576 рр. до 1485 – 1490 рр..), характерний представник переходу Високого Відродження до Пізнього. Тиціан відрізнявся вірою у волю, розум і можливості людини. Будь-який його образ повнокровний, активний і життєрадісний. Він звертався до жанру портрета, його твори наповнені подихом життя: «Любов земна і небесна», «Вознесіння Марії», «Венера Урбінська», «Венера перед дзеркалом», «Даная» та ін. Усі полотна відрізняються проникненням у внутрішній світ людини, його осмисленням. Проте в пізній період творчості Тиціана все змінюється: втрачаються риси внутрішньої гармонії, урівноваженості, фарби стають похмурими, сталевими, оливковими («Святий Себастьян» та ін.). Художник зазнав властивої тому часу втрати ілюзії про чарівність світу, гармонійну людину.

Тиціан, як і майже всі художники Відродження, писав мадонн. Але його темперамент живописця підкреслюють інші, більш драматичні теми церковних легенд. Це сцени «чудес», «мучеництва», що дозволяють йому на повну силу показати енергію духу через енергію тіла. Нарешті, величезне значення у творчості Тиціана мали образи античної міфології, що стали величавим гімном красі і могутності людського тіла, утвердженням людини. Венера, Аріадна, Даная, Флора, Діана, Актеон, Вакх надихають Тиціана на створення образів надзвичайною мальовничій сили.

З відносно ранніх робіт Тиціана чудова «Ассунта» (1518 р.) – величезна картина, яка зображує піднесення Марії. Нижня половина картини зайнята великими постатями апостолів. Вони дивляться на небо, на осяяну щастям Марію, яка легко піднімається в золотисте сяйво неба. Приблизно до цього ж часу належить невеличка картина «Динарій кесаря». У зображенні Христа і «митаря» (збирача податків) художник пластично та контрастно зіставив два протилежних людських типи - натхненно інтелектуального та грубого і низинного.

Однією з прекрасних великих картин Тиціана є «Введення у храм» (1534 – 1538 рр.). Це велике полотно, половина якого зайнята зображенням сходів, що ведуть до храму. По них піднімається дівчинка Марія, де її зустрічають первосвященик і його супутники. Внизу рідні Марії і натовп городян. Вся дія розгортається на тлі величного пейзажу. Картина пронизана духом святковості.

«Вакханалія», «Венера з Адонісом», «Діана і Актеон», «Викрадення Європи», «Пастух і німфа» та інші картини Тиціана на міфологічні теми - вершина тієї «язичницької» сторони культури, в якій висловилася одна з прогресивних сторін Відродження. Це гімни людині, квітучій плоті, земному життю і радості.

Крім того, Тиціан був чудовим портретистом, який вміє проникати в душевний світ зображених. Він писав портрети королів (Франциска І і Карла V), папи, венеціанських вельмож, гуманістів, воїнів і самого себе.

До кінця життя у величну мистецтво Тиціана все більше проникають трагічні мотиви. У картині «Святий Себастьян» (бл. 1570 р.) трагічна не тільки фігура атлетично складеного юнака, у якого встромлюють стріли, трагічна сама природа з її мерехтливим мороком і вогнем зорі. Останньою роботою Тиціана є «П'єта» (бл. 1576 р.), що була закінчена після смерті художника його учнем Пальмою Молодшим. Дія розгортається на тлі кам'яної ніші, в напівтемряві, освітленій смолоскипами. Експресія досягає тут високого пафосу, кульмінацією якого є жест відчаю Магдалини, яка кидається вперед з високо піднятою рукою. Цією картиною завершується творчість останнього великого представника Високого Відродження.

 

 

Рис. 6. Сандро Ботічеллі. Народження Венери.

Рис. 7. Леонардо да Вінчі. Джоконда.

Рис. 8. Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря.

Рис. 9. Рафаель. Сікстинська Мадонна.

Рис. 10. Рафаель. Святе сімейство.

Рис. 11. Мікеланджело. Святе сімейство.

Рис. 12. Мікеланджело. Фрагмент фрески Сікстинської капелли.

Тіціан Вечелліо (бл. 1480–1485, П'єве ді Кадоре — 27 серпня 1576, Венеція) — італійський живописець епохи Високого та Пізнього Відродження, головний представник венеціанської школи. Мав великий вплив на творчість митців різних країн і епох.

Він вчився у Венеції в Джованні Белліні, в майстерні якого близько зійшовся з Джорджоне, працював у Венеції, а також в Падуї, Ферарі, Мантуї та Римі. Тісно пов'язаний з венеціанськими художніми кругами, видатний майстер венеціанської школи живопису — Тіціан втілив у своєму творчому житті гуманістичні ідеали Відродження. Його мистецтво відрізняється багатогранністю, широтою захвату дійсності, глибоким розкриттям драматичних сторін психіки людини, її внутрішніх конфліктів. Після знайомства з роботами Мікеланджело та Рафаеля художник почав розробляти самостійний стиль. Але це було обране запозичення ідей, бо як індивідуальність Тіціан-художник вже існував.

Зміст

  • 1 Життєпис
    • 1.1 Походження
    • 1.2 Навчання
    • 1.3 Тіціан і Джорджоне
    • 1.4 Венера заснула
    • 1.5 Тіціан і Венеція
    • 1.6 Тіціан портретист
    • 1.7 Родина
    • 1.8 Пізні картини
    • 1.9 Смерть майстра
  • 2 Історіографи Тіціана
  • 3 Посмертна слава
  • 4 Джерела
  • 5 Галерея
  • 6 Посилання
  • 7 Див. також
  • 8 Примітки

Життєпис

Походження

Художник походить з невеликого містечка П'єве ді Кадоре, що поблизу Венеції. В родині було п'ятеро дітей, Тіціан — друга дитина нотаріуса Грегоріо Вечелліо.

Навчання

Батько направив хлопця у Венецію на навчання до майстра мозаїк Себастьяно Дзукатто. Той робив декілька мозаїк для головного храму Венеції — собору Св. Марка. Непосидючій Тіціан перейшов від мозаїчіста до художника Джентіле Белліні, а потім до його молодшого брата Джованні, талант якого був найбільшим серед Белліні. Термін навчання у Джованні невідомий, як і багато чого з ранішнього періоду життя Тіціана. А сам він більше приховував, ніж відкривав.

Дуже мало, але зберіглися ранішні твори Тіціана. Один з них — «Свята Родина на шляху до Єгипту» (Ермітаж, Петербург). Марія з немовлям на віслюку, Йосип іде пішки, навкруги — лісова галявина з птахами і звірами, пастух-вівчар, трава-мурава. Якось всього забагато, а майстерності малувато. Хоча краса природи відтворена добре, а фарби обіцяють свято в майбутньому.

La Schiavona( Слов'янка (картина)), Національна галерея (Лондон)

« Юнак з рукавичками », бл. 1523 р., Лувр, Париж

«Лодовіко Аріосто» (?), Національна галерея (Лондон)

«La Bella (Красуня)». Палаццо Пітті, Флоренція

«Вінченцо Мості». Палаццо Пітті, Флоренція

Портрет графа Антоніо Порциа.

Тіціан і Джорджоне

В майстерні Белліні, ймовірно, познайомився і з художником Джорджоне. Рік народження Джорджоне теж невідомий. Якщо він народився близько 1478 р., то вони не дуже відрізнялись за віком. Але вродливий і талановитий Джорджоне затуляв селюка Тіціана, і той це гостро на собі відчував. Може тоді й народилися аналітичність, пошуки нового, запозиченя чужих знахідок та їх удосконалення, аби вирватись уперед, здатність дочекатися свого зіркового часу і разом продемонструвати свої якості, свої переваги, що було притаманне Тіціану дорослому.

Не схоже й на те, що Тіціан був учнем у Джорджоне. Роки роботи пліч-о-пліч з Джорджоне (1508–1510), обом за 30… Звичайно, занадто талановитий і шляхетний Джорджоне рано пізнав успіх і визнання. Тіціану цього бракувало. Швидше, вони працювали разом, але Тіціан був помічником і "другою скрипкою " в їхньому дуеті. Це, начебто, й підтверджують роботи обох над фресками в Фондако деї Тедескі (Німецькому подвір'ї), адже торгівельна імперія Венеція шанувала зв'язок з Німеччиною.(Фрески зіпсувалися у вологому кліматі Венеції, в музей перенесли жалюгідні залишки). Фреска взагалі, як техніка живопису, не прижилася у вологому кліматі Венеції. Згодом тут панував масляний живопис.

Щастя одного базується на нещасті другого. Здається, Тіціан відчув це на собі. Молодий і успішний Джорджоне помер восени 1510 року. Тіціан сидів у його майстерні і дивився на незаваршені картини померлого. Наставав зірковий час Тіціана, і він почав стрімко виходити з тіні Джорджоне.

Венера заснула

Джорджоне, «Венера заснула», дописана Тіціаном

Це один з найцікавіших творів світового мистецтва. У Венеції була давня традиція зображень оголеного жіночого тіла. До теми звертались і Джованні Белліні, і Пальма Веккьо, і Лоренцо Лотто, і інші. Джорджоне перміг всіх, бо створив міф, мрію, прекрасну і недосяжну. Його Венера цнотлива і доросла, реальна, та якась нетутешня водночас.

Аби ніхто не плутав його Венеру з реальною жінкою, Джорджоне намалював поряд маленького Амура, майже атрибут Венери, богині кохання. Вважають, що саме Тіціан прибрав малюка і дописав пейзаж на картині. Первинна композиція проступає на ренгенівських знімках. Але ніхто не піде на повернення цього варіанту. Адже в полотні тепер (без Амура) ніщо не відволікає від самої богині.

Тіціан і Венеція

Худ. Тіціан, «Дож Маркантоніо Тревізані», 1553 р. Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)

Тіціан почав пошуки свого місця у світі й у Венеції. Джорджоне перестав бути суперником, але конкурентів не поменшало. Амбітний Тіціан забажав місце маклера в Фондако деї Тедескі і посаду офіційного художника Венеції. Але цю посаду займав учитель — Джованні Белліні. Назрівав скандал… Тіціан не виявляв до колишнього вчителя ні поваги, ні подяки.

Жага успіху навернула Тіціана до малих князівських дворів. Він трохи попрацював у Падуї, Феррарі, мав замови з Мантуї. Але Венеція не відпускала від себе. Після від'їзду в Рим Себастьяно дель Пьомбо, що керував майстернею померлого Джорджоне, і смерті Джованні Белліні у 1516 році, він зрозумів, що запанує тільки у Венеції. 1517 року він стає офіційним художником Венеціанської Республіки. Тіціан тепер малював дожів Венеції, як перший художник столиці Адріатики.

Тіціан портретист

Портрет Раннучо Фарнезе, Вашингтон.

Він брався писати портрети і добре це робив. Здається, Тіціан сам отримував задоволення від спостережень за першою неголеною бородою (Вінчєнцо Мості, Палаццо Пітті, Флоренція), рухливим підлітком, швидким, наче миша (Раннучо Фарнезе, Вашінгтон), за розкішними шатами дівчини, ім'я якої забулося, а звуть яку тепер просто La Bella «Красуня» (Палаццо Пітті).

Але авантюрний майстер робив і сумнівні речі. Портрет короля Франції Франциска І він малював по медалі, що привезли Тіціану. Тому й король тільки у профіль, бо не позував майстру. Пристаркувата Ізабелла д'Есте надіслала йому малюнок 20-річної давнини, бо бажала бачити себе на портреті Тіціана молодичкою. І він зробив її молодичкою. Зовсім не можна довіряти портрету Ізабелли Португальської. Вона померла, а митцю замовили портрет. Він і зробив жінку-мрію, жінку ідеал, жінку фантом, яку ніколи сам не бачив.

Але інколи він бачив у моделі втілення майже свого ідеалу. Тоді Тіціан кидав на полотно не фарби, а саме життя. І з'являлись шедеври (Іпполіто Рімінальді, Палаццо Пітті). Кого тільки не вбачають в ньому: і молодого англійця, і юриста, і навіть Гамлета.

Замовником Тіціана став і король Карл V. Він мав фізичні вади: не міг повністю закрити рота і текла слина. Лише один сміливий нідерландець насмілився таким відтворити і самого короля. Тіціан дипломатично зупинився на межі неможливого: він закрив рота королю на портреті.

імператор Карл V, фрагмент

«Ізабелла Португальська», Прадо, Мадрид.

«Портрет Ізабелли д'Есте», 1534–1536. Музей історії мистецтв, Відень

«Портрет Якопо Стради», 1566–1567. Музей історії мистецтв, Відень

Тиціан, «Портрет Якопо Дольфіна», 1531, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес

Тіціан в Римі

Портрет папи Павла III, Тиціан.

Відвідав Тіціан і Рим. До зустрічі готувалися обидві сторони. Адже римські художники чули про видатного майстра з Венеції, і, навіть, бачили декілька його картин.

Гідом по Риму Тіціану слугував сам Джорджо Вазарі. Візит майстру зробив і Мікеланджело Буонарротті. Похвалив стримано у вічі. За очі сказав, що у Венеції погано роблять малюнки. От і Тіціан (аби добре малював), був би найкращим з майстрів.

Пізніше науковці умовно розділять митців на малювальників (майже всі флорентійці-від Леонардо да Вінчі до… і болонці) та венеціанців, що працювали в манері кольорових плям. Тіціан якраз представник венеціанського способу. Це й помітив прискіпливий Мікеланджело.

Але Тіціан був задоволеним. Його вітав сам папа римський Павло ІІІ і позував для власних портретів. І, головне, платив добре.

Родина

Тіціан був одруженим, мав родину. Дружину звали Цецилія Сольдано. Їх зв'язували досить міцні почуття, бо після її передчасної смерті Тіціан цілий рік перебував у депресії і не брався за пензлі. Тіціан викликав з П'єве ді Кадоре сестру, що виховувала дітей і правила в оселі.

Родина мала трьох дітей, синів Помпоніо і Хораціо, дочку Лавінію. Помпоніо виявився гульвісою, витрачав великі гроші і довго докучав батькові і всій родині. Тіціан багато робив, аби приборкати невдалого сина, знаходив йому посади, давав гроші. Відносини з Хораціо були спокійнішими. Хораціо знаходив з батьком спільну мову, сам був художником і допомагав батькові в роботі. Він помер за життя батька (стверджували, що від чуми). Втіхою була дочка Лавінія. Вона вийшла заміж і старий Тіціан побачив онучку. Лавінія померла при пологах. Наприкінці життя Тіціан був самотнім.

Пізні картини

Темперамент та могутні почуття не полишали художника до останніх років життя. Слабшав зір, він більше хворів, і його картини втратили чіткі контури та локальні фарби. Поверхня картин наче тонула в мареві майже хаотичних мазків, народжуючи якусь нову художню дійсність, неспокійну, тривожну, філософські заглиблену. Замовники сприймали ці твори за незавершені і дорікали старому майстру. Але той сердився та відповідав: «Тиціан — завершив! Завершив!» Правоту майстра зрозуміють три століття потому, коли художня манера попередників імпресіоністів та їх самих з Франції переможно закрокує всім світом.

Шлях на Голгофу

Коронування терновим вінцем, Мюнхен

Христос перед народом

Святий Себастьян (Тиціан)

Смерть майстра

Санта-Марія Глоріоза деі Фрарі

Останній рік життя він хворів. Часто усамітнювався. Стверджують, що помер від чуми. Можливо, й так. Але померлого від чуми у Венеції забороняли ховати в церкві. Для Тіціана зробили виняток. Його поховали в Соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.

Історіографи Тіціана

Життя Тіціана приваблювало багатьох. Його талант і фінансовий успіх зачіпали. Про нього писав скандальний приятель П'єтро Аретіно (1492–1556) в листах і оповіданнях про живописців. Але пов'язаний з майстром грошовими інтересами, більше ховав, ніж висвітлював. Дещо знав про Тіціана і Джорджо Вазарі (1511–1574), що подав біографію майстра в своїх «Життєписах». Але і Вазарі знав не все і не в повному обсязі. Третім історіографом був Лодовіко Дольче (1508–1568). Однак білих плям в його життеписах не поменшало, а багато чого залишилося невідомим.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!