Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Українс. культура епохи Відродження (сер.15 - сер.16 ст.): загал. характеристика



Вітчизняний освітній процес сер.15 - сер.16 ст.: представники ренесансного гуманізму.

Вітчизняне релігійне життя сер.15 - сер.16 ст.: у контексті міжнародних впливів.

Вітчизняний літературний процес сер.15 - сер.16 ст.

Вітчизняні образотворче мистецтво і архітектура сер.15 - сер.16 ст.

Література

Ксерокс (С.18-20) до цієї теми: 1. С.18: про розвиток освіти в Україні; 2. С.18-19: про різні антицерковні рухи сер.15 - сер. 16 ст.; 3. С.19 - 20.: основні етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.; 4. література до цієї теми.

 

Гелитович М.Богородиця з Дитям і похвалою. - Львів, 2005.

Гелитович М.Українські ікони "Спас у славі". - Львів, 2005.

Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.). - К., 1990.

Європейське Відродження та українська література ХІУ - ХУІІІ ст. - К., 1993.

Литвинов В.Ренесансний гуманізм в Україні. - К., 2000.

Микитась В.Давньоукраїнські студенти і професори. - К., 1994.

Овсійчук В.Українське мистецтво другої половини ХУІ - першої половини ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї. - К., 1985.

 

Питання 1.

Внаслідок розпаду ГВД і захоплення та включення більшості укр. етнограф. земель до складу ВКЛитов. і Речі Посполитої, вітчизняні т.зв. "удільні княжіння" припиняють своє політичне існування протягом кін. ХІУ - др. пол. ХУ ст., напр. Київське удільне кн-тво - в 1452 р., а Волинське - в 1471 р. Внаслідок цього впродовж епохи Відродження і поч. епохи Бароко укр. державотворення занепадає, а вітчизняне професійне культ.-мист. життя на осн. частині укр. земель протягом ХУ - сер.ХУІІ ст. формується в річищі розвитку польськ. профес. культуротворення під впливом культур країн Зах.Європи, як-от німец., італійс. та ін. До складу Речі Поспол., згідно з її адмініс.-територ. поділом на той час, входили укр. землі в складі воєводств: 1. Руського (Галицька, Львівс., Перемишльс., Сяноцька і Холмська землі), 2. Белзького, 3. Подільськ., 4. Волинськ., 5. Брацлавськ., 6. Київськ. і 7. Чернігівськ., - які разом становили т.зв. Малопольщу. Частина укр. земель, як-от північні райони Рівненщини і Волині, певн. час входили до складу ВКЛитовського, тоді як до складу Угорського королівства входили централ. і північ. частини укр. Закарпаття. До складу Молдавського княз-тва входила Півн.Буковина, а до Московського княз-ва - землі Слобожанщини. Значну частину південних укр.земель займали ногайська й інші орди - васали Кримського ханства. Як зазначено у виданні "Філософія Відродження на Україні" (1990), "період др. пол. ХУ - поч. ХУІ ст. в історії духовного життя України можна розглядати як епоху зародження і формування елементів ранньогуманістичної культури ... даний період можна було б назвати епохою укр-кого Передвідродження. Образно кажучи, це ще не "наступ" власне гуманізму, але вже своєрідний "приступ" до гуманізму. Наступний етап розвитку гуманістичної ідеології на Україні починається, на наш погляд, у др. пол. ХУІ ст. і продовжується до сер. ХУІІ ст. Саме цей період можна вважати укр. Відродж-ням, гол. результатом якого було утвердження світського начала в духовній культурі і становлення національної самосвідомості". В ХУ - ХУІ ст. на укр. землях поширюються ренесанс.-гуманістичні й реформаційні ідеї і, в цілому, культ.-мист. вплив професійних культур країн Зах.Європи епохи Відродження.



Терміном "Ренесанс" (від італ. "рінашере" - відроджуватись, одужувати; "рінашіменте" - відродж-ня), що був запроваджений у науковий обіг у ХУІ ст. італ. архітектором, художником та істориком мист-ва Джорджо Вазарі для позначення наступної після Середніх віків епохи розвитку італ. культури, сучасні вчені позначають окремий, перехідний від Середньовіччя до Нового Часу, період в історії та культурі насамперед країн Центр. та Зах.Європи (сер.ХІІІ - ХУІ ст.). У цей час тривало формування ранньокапіталіст. відносин у Зах.Європі, яке було позначене значною активізацією культ.-мист. життя в ній, насамп. у Італії, внаслідок широкого звернення до надбань античної культури і вироблення на основі її наук. засвоєння якісно відмінного від середньовічного світогляду нового - ренесансно-гуманістичного, світогляду. Вчені виокремлюють 5 осн. історико-культ. типів Відродж-ня: 1. Східне (Китай - УІІІ-ХУІ ст., Персія, Вірменія, Грузія - ХІ-ХУ ст.), 2. Візантійське (ХІІ - ХУст.), 3. Південне чи Італійське (др. пол. ХІІІ - поч. ХУІ ст.), 4. Північне (Нідерланди, Німечч., Франц. - ХУ-ХУІ ст.), 5. Східноєвропейське, зокр. Східнослов"янське, передусім на тер. укр. та білорус. земель у складі Польщі (ХУ - поч.ХУІІІ ст.). Як зазначив один з авторів праці "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.)" (1990) В.Литвинов: "В гуманізмі епохи Відродж. розрізняють два етапи розвитку - ранній і пізній. Ранній, так званий етико-філологічний, або громадянський, гуманізм виник в Італії (кін.ХІУ - сер.ХУ ст.). у зв"язку з вивч-ям і виклад-ням риторики, граматики, поезії, історії і моральної філософії, на основі класичної античної освіти, починаючи з ост. трет. ХУ ст. гуманістичні інтереси переміщуються в теологію, натурфілософію, природознавство. Це - пізній гуманізм". Виокремлюючи у розвитку ренесанс. гуманізму в Україні три етапи, В.Литвинов так визначив їх: "Перший (приблизно до сер.ХУІ ст.) типологічно схожий з раннім італійським. В цей час гуманістів цікавлять сусп.-політична проблематика, питання етики й естетики. У другому періоді (з др.пол. ХУІ - до поч.ХУІІ ст.) відбулась активна розробка ранньогуманіст. ідей в переплетенні з реформац-ми, а також з ідеями візант. Відродження; активно формується історич. самосвідомість укр. народу, розвивається ідеал гуманіст-го патріотизму. Третій період - др.трет. ХУІІ - поч. ХУІІІ ст., протягом якого розроблявся весь комплекс гуманістичних ідей в значно меншому переплетенні з реформаційними" (див. ксерокс-с.19-20.: осн. етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.)



Ідеологи гуманізму, виступаючи із критикою засад християнського богословськ. середньов. світогляду, а саме принципів: 1. теологізму (абсол. надпервинність Бога), 2. креаціонізму (творення Богом усього з нічого ), 3. ієрархізму (визнання всього існуючого непорушн. системою створених Богом і жорстко окреслених ним у їх визначеності рівнів буття) та ін., - сполучили цей світогляд із комплексом дохристиянських язичницьких - давньогрец. і давньоримс., філософських уявлень, насамп. із платонізмом і неоплатонізмом. В основі ренесан.-гуманістичного - вже не теоцентричного (богоцентрич.), а антропоцентрич. (людиноцентрич-го), світогляду, - філософс. вчення Платона і Плотіна, зокр. ототожнення Бога із створеним ним Всесвітом (пантеїзм - природа як, водночас, і творець і творіння) і визнання освіченої особистості центром і господарем космосу, виходячи з ідеї про людину як найдосконаліше творіння Бога. Водночас, у Зах. Європі тривав розвиток реформаційного руху - реформування устрою і віровчення римо-католицьк. церкви на основі ідеї заперечення верховної влади цієї Церкви і, власне, папи римського. Одна з авторів збірника "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.)" (1990) В.Нічик так визначила "осн. елементи" Реформації: "Р. є масовим антифеодальним рухом; 2. вона є разом з тим рухом передбуржуазним; 3. спрямовується проти панівної церковної ієрархії та кліру; 4. здійснює свої секуляризаційні завдання під гаслами боротьби за істинну віру; 5. ідеалізує й намаг-ся відродити первісне христ-во через організацію громад, побудованих на засадах рівності, братства, любові до ближнього; 6. підносить індивідуально-духовне начало в людині, якому протиставляє матер-ий, тілесний світ зла, розуміючи під ним феодал. сусп-во та його соціальні й моральні вади; 7. пов"язана з формуванням націй, національної самосвідомості і культури, а також нерідко й творенням національних держав; 8. веде до розколу народності за віросповідним принципом...". На укр. землях у складі Польщі протягом ХУ-ХУІ ст. з"являються численні громади реформаторів-протестантів, які сповідували: 1. вчення "братів-чехів" (з Чехії), 2. з Німеччини - лютеранство, 3. зі Швейцарії - кальвінізм, 4. з Нідерландів - анабаптизм, 5. з Італії - антитринітарізм чи учення "польських братів", а потім соцініанство й ін. Якщо вчення "братів-чехів" і лютеранство не набули поширення на укр. землях, то вже кальвінізм і посталий на його основі антитринітаризм, із його запереченням догмата Св. Трійці, в ХУІ ст. стали основною реформац. течією в Речі Посполитій.

 

 

Питання 2.

Як зазначили автори праці "Філософія Відродження на Україні" (1990), протягом др. пол. ХУ ст. на укр. землях у складі ВКЛитов. і Польщі "почався процес зародження й формування нової гуманістично настроєної інтелігенції" - "гуманістичний рух": "Розвиткові й розгортанню гуманістич-го руху на Україні, як і в більшості країн на північ від Альп, відчутно сприяла наук. й педагогіч. діяль-ть мандрівних учених, студентів, майстрів, бакалаврів і докторів, які свого часу навчалися в універс-тах Зах.Європи, передусім Італії - батьківщини європ. ренесансного гуманізму. Здобування ж освіти за кордоном, зокр. в Італії, Німечч., Франції, Голланд, Австрії та Чехословаччині, практикувалось укр-кою та білоруською молоддю ще від ХІУ ст. Під час своїх освітніх мандрівок гуманісти укр. походж-ня не тільки засвоювали там передові ренесан. ідеї, а й самі брали безпосер. участь у їх творенні, стаючи таким чином інтегральною частиною загальноєвропейської "республіки вчених". На думку автора праці "Давньоукраїнські студенти і професори" (1994) В.Микитася, протягом ХІУ - ХУІІІ ст. за кордоном навчалося близько 5 тис. осіб зі східнослов"янських, голов. чином - укр. та білорус. земель: "У далекі мандри за наукою ходила спочатку західноукр. молодь, а потім і з Наддніпрянс. України. Починаючи з ХУ ст. у списках Болонського, Падуанського, Празьк., Краківськ. університетів зустрічаються імена студентів і магістрів з прикладкою "Rossicus", "Rhutenus", "Roxolanus", "Le Russia", а з ХУІ ст. і у вищих школах Німеч., Швейцарії та Франції - Віттенберга, Грейфсвальда, Ростока, Базеля, Парижа та ін. міст". Важливу роль у цьому процесі відіграв передус. Краківськ. унів., де навчались такі знані укр. гуманісти: Юрій Дрогобич (Котермак), Павло Русин (Кросненський), Станіслав Оріховський (Роксолан), Геор. Тичина-Рутенець, Григорій Чуй-Русин із Самбора, Себастіан Фабіан Кленович, Симон Пекалід й ін. Усього ж від заснування Краківс. (Ягелонського) універ-ту в 1364 р. і до сер.ХУІ ст. тут навчались близько 2 тис. укр. студентів. Серед вихованців Паризького унів. (Сорбони) уже в ХІУ - ХУІ ст. було чимало укр. студентів, бакалаврів, ліценціатів, докторів - "рутенців", як-от "доктори руенської нації" Бенедикт Сервінус та Іван Тишкевич (сер.ХУ ст.). Водночас, чимало укр-ців отримали освіту в італійських і німец. унів-ах, як-от ті ж П.Русин і С.Оріховський, спілкуючись там із чільними представниками італійс. гуманізму та німецьк. реформац. руху.

Визначними представниками ідеології ренесан. гуманізму на укр. землях протягом ХУ-сер.ХУІ ст. були: Гр.Сяноцький (Григорій із Сянока), Ю.Дрогобич, П.Кросненський, Лукаш із Нового Міста, С.Оріховський, - які зробили значний внесок у розвиток вітчиз. і заруб. науки та культури, зокр. філософс. і сусп.-політ. думки, астрономії і письменства. (Див. ксерокс - с.19 - 20.: осн. етапи та представники укр. ренесан. гуманізму сер.15 - 16 ст. - назви їх праць).Григорій із Сянока (1406-1477): архієпископ Львівський, укр-ко-польс. церк. і суспільно-політ. діяч, засновник першого вітчиз. гуманістичного літерат.-наук. гуртка (Львів), піддав критиці середньов. схоластичну богословс. думку зокрема і з позицій античн. філософії, як-от вимагав раціонального обгрунтув-ня реліг. догматів. Ю.Дрогобич (Котермак із Дрогобича) (бл. 1450-1494): магістр мистецтв, доктор філософії і медицини, ректор універ-ту медицини і вільних наук (Болонья), де викладав асторномію і матем-ку, згодом - викладач медицини і астрономії Краківс. універс., де його учнем був М.Копернік. Підтримав діяль-ть краківського вид-тва Ш.Фіоля, де видавав і свої праці. Ю.Дрогобич є автор першої відомої друкованої книги укр. автора - "Прогностична оцінка поточного 1483 р." (1483, Рим), - астролог. календар, де на основі аналізу взаєморозташування небесн. світил і оцінки небесн. явищ передбачено земні події. П.Кросненський (бл. 1470-1517): укр.-польс. поет-гуманіст, викладач антич. літ-ури у Краківс. і Віденськ. унів-ах, магістр вільних мист-тв, один із засновників ренесансної латиномовної поезії у Польщі. Три основні групи його латиномовних поетич. творів: духовні, панегіричні та морально-дидактичні. Лукаш із Нов.Міста (невід. - бл.1542): укр.-польс. педагог, філософ, доцент філософії та магістр вільних мистецтв, викладач Краківс. унів-у. Станіслав Оріховський (1513- 1566): укр.-польс. публіцист, історик, філософ, політолог, вихованець Краківс., Віденського, Віттенберзького, Падуанськ., Болонського унів-тів, про якого у пр. "Ренесансний гуманізм в Україні" (2000) В.Литвинов писав: "...він уважав себе укр-цем з польської держави ... був найвизначнішою постаттю в укр-ій і польській культурі доби Відродж. В Зах. Європі його називали "укр-им Демостеном" та "сучасним Цицероном". Його вчителями були визначні діячі того часу: відомий німец. гуманіст Меланхтон та реформатор М.Лютер...".

Як зазначив далі В.Литвинов, С.Оріховський став одним із осн. укр. теоретиків концепції походження держави із суспільної угоди: "Ідеалом правової держави для С.Оріхов-ого була ... польська політія (в якій він вбачав найбільш довершену форму політ. і держав. устрою), описана гол. ч. у творах "Політія" та "Діалог про екзекуцію польс. держави". Обидва трактати в цілому є аналізом і апологією держ. ладу Польщі. Разом з тим у них синтезовано його роздуми про устрій Польщі, його слабкості та шляхи їх усунення ... Досконала держава, писав він, є зібранням мешканців, пов"язаних спільним правом і спільною користю: кожне право має бути справедливим, корисним ... служити державі та її членам. Право, встановлене сенатом, ухвалене лицарським станом, оголошене королем від імені всієї держави, пристосоване до цього краю і народу, - ось ідеал права ... Воно мусить бути однаковим для всіх, перед ним мають усі бути рівними, воно мусить мати силу беззапереч. зобов"язуючу". Визначними представниками ідеології ренес. гуманізму на укр. землях протягом др. пол.ХУІ ст. були: Йосип Верещинський, С.Фабіан Кленович, Шимон Шимонович, С.Пекалід, Іван Домбровський, - правники, теоретики політ. думки і, гол. чин., поети. (див. ксерокс-с.19-20.: осн. етапи і представники укр. ренесан. гуманізму сер.15-16 ст. й назви їх праць).Й.Верещинський (1532-1598): київськ. римо-католицьк. єпископ, політич. мислитель, поет, який висунув ідею укр. козацької держави із столицею в Києві. С. Фабіан Кленович (бл.1545-1602): бургомістр м.Люблін, викладач античної літер-ри у Замойській академії, поет, який у поемі "Роксоланія" оспівує укр. землі шляхом надання поетич. харак-тик Києву, Львову, Луцьку й ін. Шимон Шимонович (1558-1629): філолог, латиномовний поет, один із засновників Замойської академії. Симон Пекалід (бл.1567-1600-і рр.): укр.-польс. поет, бакалавр мистецтв Краків. унів., придворний поет кн.Кост.Острозького, учасник його походів проти козацьк. повстань К.Косинського і С.Наливайка, прихильник ідеї укр. князівства - спадкової монархії. І.Домбровський (кін.ХУІ - поч.ХУІІ ст.): доктор філософії, історик, поет - автор епічної поеми "Дніпрові камени...", де подав нарис укр. історії від 5 ст. до поч. ХУІІ ст. (Див. ксерокс до цієї теми - с.18.: про розвиток освіти на укр. землях - типи шкіл і т.д.).

Питання 3.

Значну увагу аналізу укр. релігійного життя сер.ХУ - cер.ХУІ ст. приділили автори вид-ня "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Українське православ"я" присвятили цій темі 3 розділ "Православ"я в Україні від поділу Київськ. митрополії до Берестейської Унії (1458-1596)". Наголошуючи, що тоді "церк. життя на терені України розвивалося під іноземною й іновірною польс.-литовською владою", вони зауважили: "І хоча де-юре толероване православ"я і не утискувалося, але існували істотні причини (право патронату...), які спричинили глибоку кризу церков. життя, деморалізували і дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися хар-терні особливості укр. православ"я: активна участь в церков.-реліг. житті всієї церкви (не лише її ієрархії і духовенства), тобто і світського елементу, зближення церков. життя, духовн. освіти і школи, які змушені були зустріти сильний наступ латинської культури, католицтва і протестан-зму". Висвітлюючи осн. наслідки цього "наступу", автори "Історії релігії в Україні" зокрема наголосили: "Під впливом протестантського критицизму і індивідуалізму поширюються різні біблійні рухи, з'являються переклади Євангелія й інш. реліг. вид-ня. Визнач. подією цього протест. реформац. руху було вид-ня в 1556-1561 рр. на Волині Пересопницького Єванг-ія. Інші переклади і вид-ня Св. Письма ... мають виразні ознаки протестант. впливів, які сприяли пошир-ню реформац. ідей в Україні. На фоні цієї політичної, церковної і релігійної ситуації сер. ХУІ ст. в Укр. церкві панував застій. ХУІ ст. - це темна епоха в історії Укр. церкви. Зокр., у др.пол. ХУІ ст. відбувається глибокий розклад церков. та реліг. життя. Відсутність високої освіти серед духовн. осіб, симонія, падіння монастирс. життя, невільнича залежність церкви від світської влади, приниж-ня та поневол-ня Укр. церкви польс. державою після Люблінс. унії 1569 р., коли відбувся перехід укр. земель з-під влади Вел. князівства Литовс. до Польщі, обмеження прав православних (не так де-юре, як де-факто) - такий жалюгідний стан тодішнього укр. православ"я".

На поч. ХУ ст. ранньореформаційні ідеї почали поширюватись на укр. землях, зокр., як зазначив у статті "Відродж-ня і реформація в укр. культурі ХУ-ХУІІ ст. (Кілька думок до проблеми)" ("Філос. думка", 1989, №4) В.Шевчук: "Уже 1403 р. в Литву й на Україну приїжджав знаменитий Ієронім Празький, близьк. приятель Яна Гуса, прихильник т.зв. єресі Вікліфа, згодом один із фундаторів Краківсь. унів-ту; у 1405 р. він повторив сюди свою поїздку і полишив тут зерна гуситської науки ... Поступово традиція поїздок у Зах.Європу стала такою твердою, що велик. кн. Казимир Ягайлович 1457 р. надав свободу виїзду шляхті в чужі землі, "щоб здобути ліпшої фортуни, а також для науки рицарської вправності". Не дивно, отже, що на Україну почали приходити ідеї Ренесансу, а з появою Реформації - учення Кальвіна й Лютера, які знаходили в Литві, Білорусії й Україні своїх прихильників, в основному в середовищі шляхти - процес, який в ХУІ ст. набрав особливого розвитку". Докладно аналізуючи цю проблематику, одна з авторів пр. "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ-поч. ХУІІ ст.)" В.Нічик писала: "За даними М.С.Грушевського, реформаційні громади починають виникати на укр. землях вже в 50-х рр. ХУІ ст. Особл. інтенсивно йде цей процес у 1550-1570 рр... Містилися реформаційні громади в Галичині, на Волині, Вінничині, Брацлавщині, Київщині, Житомир-ні, переважно в селах і містечках, рідко у великих містах. Це знач. мірою залежало від матеріальн. можлив-тей світського протектора (сеньйора) громади, що надавав їй ту чи іншу маєтність ... Всього М.Грушев-ий нараховує 119 громад. В фундації громад ... брали участь як польс. магнати і шляхта ... так і укр-кі, на землях яких ці громади засновувалися, звичайно, з дозволу і при участі власника ... За напрямком М.С.Груш. хар-зує громади як протестантські, кальвіністські, євангелістські та антитринітарські ... не викликає сумніву, що в переліку, поданому М.С.Груш-им йдеться про лютеран, кальвіністів і антитринітаріїв, тобто такі реформаційні угруповання, діяльність й ідеологія яких були спрямовані на критику саме католицької церкви".

(Див. також 2 і 3 абзаци питання 1 - про ренесансний гуманізм та реформаційний рух).

Питання 4.

Розвитку літерат. процесу на укр. землях сер.ХУ - сер.ХУІ ст. активно сприяло поширення друкарства і, гол. чин., діяль-сть у столиці Речі Посполитої- Кракові, першої відомої східнослов"янс. кириличної друкарні Швайпольта Фіоля, в якій у 1491 р. були опубліковані 4-и перші кириличні видання церковнослов"янс. мовою. Тексти видань цих богослужб. книг (Часослов, Октоїх, Тріодь пісна, Тріодь цвітна) пов"язані з тогочасн. укр. рукописами цих книг, зокр. містять відповідні мовні ознаки. Водночас, на укр. землях протягом сер.ХУ - сер. ХУІ ст. тривало поширення й інших пам"яток середньовічної візантійської богословської і богослужб. літ-ри, широковідомих і в КД, і в ГВД. Крім них значного поширення набули переклади книг Старого Заповіту, як-от великих та малих пророків (Даниїла, Єремії) й ін., які, як зазначають автори видання "Філософія Відродження на Україні" (1990) "були не просто переписані з традиційних церковнослов"янс. зразків, а заново перекладені з стародавньоєврейс. оригіналів". На думку вітчиз. дослідників, протягом 60-х - 70-х рр. ХУ ст. на укр.-білорус. землях Речі Посполитої і, в першу чергу, саме Києва, з"явився значний масив перекладної літ-ури - комплекс перекладів пам"яток середньовічної арабо-єврейської філософс. і природничо-наук. літ-ури наук.-енциклопед. хар-еру (див. їх назви у 1 абз. на стор. 19 ксерокса до цієї теми). Зауважуючи, що протягом 1440-х - 1460-х рр. Київ, що "поступово перетворювався на велик. господарс.-торговий центр", "знову стає центром духовн. життя всіх укр. земель", автори пр. "Філос. Відродж. на Україні" так пояснили появу цих перекладів: "...Київ активно підтримував торговел. стосунки як зі Сходом (через Кафу), так і з Заходом (через Польщу). Наводять свідчення й про те, що в 40-60-ті рр. ХУ ст помітно активіз. економ. і культ. життя київськ. євреїв. Принаймні, вже на поч. 60-х рр. у Києві існували дві юдаїст. культурні громади - раббанітська і караїмська. Маємо досить переконливі свідч-ня, що київ. раб. гром. очолював відом. на той час філолог Мойсей Київський (Вигнанець). Відомий інший член київ. рабб. громади - Захарія бен Аарон га-Коген, який у 1468 р. скопіював астрономічн. твір Аль-Фергані в перекладі Якова Анатолі. Саме з цим ученим ототожнюють особистого астролога київ. кн. Мих. Олельковича Схарію, який ... приїхав 1471 р. у Новгород і ніби "спокусив на жидівство кількох правосл. священників".

Осн. зміст перекладів пам"яток середньовіч. арабо-єврейськ. філософ. і природничо-наук. літ-ури наук.-енциклопедичного хар-еру - "київськ. перекладної літ-ури ХУ ст.": 1). "Арістотелеві врата (брама)" чи "Таємна таємних" - одна з перших наук. медичн. книг на укр. землях, що є "систематич. викладом практичн. настанов, які нібито Арістотель рекомендував Олександру Македонському щодо поведінки в сім"ї і поза нею, особистої гігієни, санітарії, а також у сфері держ. політики". В основі її праці: а). перськ. лікаря Х ст. Аль-Разі "Наука про будову тіл...", б). єврейс. учен. ХІІ ст. Мойсея Маймоніда: "Трактат про отрути", "Правила санітарії" й ін.; 2). "Логіка Авіасафа"("Київська логіка") - "є перш. част. "Логіки" з трактату арабсь. філос. кін.ХІ- поч.ХІІ ст. Аль-Газалі "Повчання філософів", була вступ. част. до інш. відом. праці Аль-Газалі "Спростування філософів". Ця книга - виклад формальн. логіки Арістотеля, зокр. низки розділів "Органону"; 3). "Логічні терміни" ("Логічний словник" чи "Словесниця Мойсея Єгиптянина") - праця М.Маймоніда з викладом формаль. логіки Арістотеля, причому на думку авторів праці "Філос. Відродж. на Україні" : "..."Логіка Авіасафа", як і трактат М.Маймоніда ("Логічний словник"), - це традиційна в середньовіччі так зв. "мала логіка" ..., або "діалектика", що розглядала саме вказані логічні питання і була вступним, підготовчим курсом до т.зв. "великої логіки"; 4). "Космографія" - у її осн. книга анг. вчен. ХІІІ ст. Йоана де Сакробоско (Джона Галіфакса) "Трактат про Сферу", де йдеться про світобудову з позицій "арістотелівс.-птолемеївськ. напряму в астрономії"; 5). "Шестокрил" - праця єврей. ученого ХІУ ст. Еммануеля-бар-Якоба: "шість місячних таблиць, які допомагають ... майже точно вирахувати заздалегідь місячні фази і затемнення". "Київс. переклад. літ-ра ХУ ст." "і за змістом, і за формальн. ознаками типологічно ближча до Ренесансу, ніж до середньовіччя " - це "за формою і по суті наук. трактати, позбавлені будь-яких ознак церковн. традиції ... Поява цієї літ-ри дає деякі підстави говорити про початки секуляризації науки, коли наука починає поступово набувати самостійного статусу".

Крім згаданих друк. та рукоп. пам"яток христ. і світськ. наук. перекладної літ-ри на укр. землях у цей час поширювались інші тексти, зокр., як вказав у пр. "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІ ст." В.Микитась: "Тоді ж з"являються й нові переклади світських повістей про А.Македонського(Александрія), Троянську війну ("Історія Троян. війни італ. поета Г.де Колумна), повість про Індійс. царство ("Сказання про Інд. царство"), про угор. короля Аттілу ("Історія о Аттілі, королі угорськім"). Нові переклади світськ. творів виконані в манері середньовіч. рицарськ. романів з культом лицарськ. честі, культом дами, сентиментальн. галантністю, з нагромадженням незвичайн., часто казкових пригод". Традиції укр. літописання КД та ГВД продовжили "західнорус. або білорус. літописи (літописи ВКЛ)" - 25 рукописних збірок західноруськ. літописів у 3 осн. редакціях, найдавніша з яких - 1440 р. На окр. увагу заслуговують поет. та прозові латиномовні пам'ятки оригінал. укр. літ-ри, зокр. наук.-публіцист. проза С.Оріховського і поет. твори П.Кросненського. Як писала в ст. "Поет-гуманіст Павло Русин з Кросна" (збір. праць "Європ. Відрод-ня та укр. літ-ра ХІУ-ХУІІІ ст." (1993)) О.Савчук: "Потужний латиномовний пласт характ-ий і для укр. куль-ри ХУІ-ХУІІІ ст... Генеза новолатинської укр. літ-ри пов"язана з західними, передус. польсь. культ. впливами, а також з притаманним творцям цієї літ-ри прагненням включитися в загальноєвроп. культ. контекст. По-латині писали у ХУІ ст. українці - уніатські й протестантські письм-ки ... Спільн. набутком польс. та укр. культур ХУІ ст. є поетич. спадщина відомого латиномовн. поета доби Ренесансу Павла Русина з Кросна...". Поділяючи його поезії на 3 групи: 1. духовна (для вшанування головних персонажів Біблії, христ. святих - "Пісня ... до всіх святих" й ін.), 2. панегірична (для вшанування духовних і світських аристократів Речі Посп., зокр. короля - "Елегія до благородн. і шановн. пана Стеф. Баторія" й ін.), 3. морально-дидактична (для вшанув. античн. письмен-ків і персонажів антич. міфології - "Ода до Аполлона", "Похвала Валерію Максиму" й ін.), - О.Савчук наголосила: "Через усю творчість П.Русина з Кросно золотою ниткою проходить античний мотив тріумфу мист-ва над плином часу. В добу Ренесансу королевою всіх наук гуманісти вважали поезію, яка єдина відтворює образ світу і передає обізнаним мудрість віків".

 

Питання 5.

Як зазначив у праці "Укр. мист-во др.пол.ХУІ - пер.пол.ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї)" (1985) про ХУ-ХУІ ст. в історії українс. живопису В.Овсійчук: "Не монументальному живопису в цей період випала відповідальна роль, бо не в ньому розкрились новаторські тенденції епохи. Станкові види живопису (насамп., іконостас) стають конкурентами настінних розмальовань. Однак настін. живопис не був таким рідким явищем, як може здаватися при досл-ні кількох збережених до наш. часу пам"яток. Варто згадати про загиблі живоп-ні ансамблі - Золочівська церква (1530 р.) ... або уцілілі фрагменти фресок, нерідко перемальованих, Покровської церкви в Сутківцях (ХУ ст.) ... і картина постає іншою. До речі, такого багатства розписів високого худ. рівня, як це мало місце в ХІУ-ХУ ст., у наступні роки уже не спостерігаємо. Але безслідно не минув для подальшого розвитку укр. мист-ва нагромаджений досвід, і цінними виявилися розписи ротонди в Горянах (ХІУ - ХУ ст.), з їх по-земному людяною одухотвор-стю образів; цикли фресок у Вислиці (кін.ХІУ- поч.ХУ ст.), в Сандомирі, Вавелі, Кракові і ... в Троїцькій каплиці в Люблині ... Щільно пов"язані з цим періодом розписи, збережені в невеликих фрагментах церкви св.Онуфрія в Лаврові і Вірменської церкви у Львові. Їх створення відносять до кін.ХУ - поч.ХУІ ст. ... Лаврівські фрески були створені за зразками, поширеними в Молдавії і на Баканах, пов"язані вони і з сербськ. монументальним мист-ом ... У розписах Вірменс. церкви вбачають точки зіткнення з мист-ом Новгорода і Пскова ... Глибоке дух-не насичення, висок. рівень виконання, краса колориту ставлять розписи Лаврова і Вірмен. церкви у Львові на особл. місце. Вони завершують класичний період укр. монумен. мист-ва і перебувають на підході до нового, ренесансного періоду".

Висвітлюючи у праці "Укр-кі ікони "Спас у славі" (2005) специфіку розвитку укр. образотв. мист-ва сер. ХУ - сер.ХУІ ст., М.Гелитович наголосила: "Спадщина укр. середньовічного іконопису періоду його візантій. родоводу - до кін. ХУІ ст., складає одну з яскравих сторінок в історії мист-ва народів візант-кої сфери впливу ... Водночас, ця ділянка й досі залишається недостатньо досл-ою як в історико-мист., так і в іконографічному аспектах. Зокрема, це стосується т.зв. "поствізантійськ." періоду - ХУ-ХУІ ст., з якого збереглась велика кіль-ть пам'яток". Досліджуючи у цій і низці інш. праць, присвячених аналізу укр. іконопису Відродж-ня й Бароко, кілька "найчисленніших тематичних груп" в укр. релігійн. живописі цих епох, М.Гелитович зосередила особл. увагу на таких двох із них, як "Спас у Славі" та "Богородиця з Дитям і похвалою". Розглядаючи першу з них, вона вказала: "Ікони "Спас у славі" є однією з найчисленн. тематич. груп в іконописі ХУІ ст., поряд з іконами "Богородиця з Дитям і похвалою", до якої вони були парними, а також з іконами "св.Миколай" та "Спас Нерукотворний" - обов"язк-ми в іконостасі того часу. Поява, розвиток і відмир-ня цієї теми в укр. іконографії припадає на час поступового переростання вівтарної перегороди в багатоярусну іконостасну конструкцію, в яку входила згадана ікона". Якщо час появи "Спаса у славі" в укр. мист-ві пов"язують з розписами Троїцької церкви в Любліні в 1418 р., то прикметними зразками пізнішої розробки цього образу є ікони ХУ ст. (з церков у Новосілцях, Тур"ї, Малнові й ін.) і ХУІ ст. (з церков у Волі-Висоцькій, Старій Скваряві й ін.). Щодо другої з цих груп ікон, то в праці "Богородиця з Дитям і похвалою" (2005) М.Гелитович зазначила: "Богородиця з Дит. і пох." відзначається доволі велик. розмаїттям іконографічних схем та композиційних вирішень. Найпоширен. був варіянт із зображенням Богородиці з Дитям на лівій руці типу Одигітрії, в обрамленні ліворуч і праворуч постатями пророків, внизу - піснетворців, серед яких у центрі - Богоотці: Йоаким і Анна". Яскравими зразками цього типу є ікони ХУ ст. (з церков у Підгородцях, Малнові й ін.) і ХУІ ст. (з церков у Белзі, Смільника й ін.).

Аналізуючи засади розвитку укр. архіт-ри, світського і сакрального будівництва на укр. землях сер.ХУ - сер.ХУІ ст., В.Овсійчук писав у згаданій праці: "У питанні містобудівного мист-ва чинними були 2принципи: вітч. і зах.-європ. Перший поширювався на східн. терени України, захоплюючи Волинь і Поділля, другий - на Галичину. Кожний з них спирався на вироблені правила й традиції. На Україні користувалися містобудівними рекомендаціями, зафіксованими у візантійськ-у законодавстві з ІХ ст. "Прохіроні", а також у "Требниках" або "Євхологіонах" ... Подібні правила були у вжитку і в Рос. державі. Тут ще використовували "Закон градский", який входив до складу стародавн юридич. документів Давньої Русі - "Мерила праведного" ІХ ст. та "Кормчих книг" ХІІ-ХІІІ ст... Вплив Зах.Європи відбився на розплануванні центру Львова вже в др. пол.ХІУ ст., де були використані традиції забудови міст Сілезії ХІІІ ст., що відзначалися регуляр-тю. Площа Ринок мала прямокут. або квадратну форму, обмежуючись густим рядом будинків, з кутів площі виходили вулиці". Вказуючи далі на активн. розвиток на укр. землях у цей час оборонних споруд, зокр. внаслідок "появи турків в кінці ХУ ст. на Поділлі та Галичині", В.Овсійчук зауважив: "Одним із найкращіх прикладів добротно продуманої фортифікації міста на Укр-і був Львів. Тут оборон. система створювалась прот. ХІУ-ХУ ст. і включала два замки. Високий, зведений на стрімкому пагорбі, і Низький - в укріпленому середмісті. По периметру внутрішня вища оборонна стіна зміцнювалася 18-ма баштами, згодом їх кількість виросла до 25". Вказуючи, що для вивчення житлового буд-ва на укр. землях цього періоду "виключне значення має Львів", В.Овсійчук так у цілому оцінив специфіку львівськ. містобудів-ва пер. пол. і сер. ХУІ ст. після пожежі 1527р.: "...Після пожежі вирішено будувати місто з каменю і цегли. Для цієї цілі із Сілезії запрошено мулярів-будів-чих. Здебільш. це були комаски, поряд з якими працювали німец., нідерлан. та місцеві майстри... Це була арх-ра з поверхово прищепленими формами ренес-у, маньєризму, з елементами готики ... Ренесанс не міняв ні типів споруд, ні їх конструкцій... Готична будівельна система залишалася чинною".


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!