Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя”



Одеський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою

Одеської міської ради Одеської області

Матеріали

Проведення виховного заходу, присвяченого 199-й річниці з дня народження

Т.Г. Шевченка

 

 

Підготувала:Т.М.ЧЕПІЛЬ, вчитель вищої категорії,

вчитель-методист

М. Одеса – 2013 рік

 

 

Сценарій

святкового заходу,

присвяченого 199-й річниці Т.Г. Шевченка

Мета:

-виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова , патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

Місце проведення. Актова зала

Тарасові слова — то правда жива.

Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Шевченкове слово в віках не старіє...

І частина

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

 

Ведучий: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

 

Запалює свічку. Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, і перед тобою

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки, поряд зі мною,

І помолитися за тебе. Кобзарю,

Щиро, — хоч раз би! — Як перед Богом

Все ж українці ми, а не хозари,

Гори, моя свічко, гори нам ще довго!

 

Ведучий 2: Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

 

Справля Україна великеє свято –

В цей день народився творець «Кобзаря».

Убралась Вітчизна у пишнії шати,

Лунають усюди слова пісняра.

Звучить мелодійна музика.

Ведучий 1: Нехай вкраїнським дітям завжди

Сія Шевченкова зоря,

Схилімо голови в пошані

перед портретом Кобзаря

 

Ведучий 2:Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Ліцеїст: Шевченко Тарас, наче сонце для нас.Тарас Григорович прожив усього 47 років, із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і лише 13 років був вільною людиною.



Трагічною була доля Шевченка. Та його життя було, наче зірка: яскраво запалало, але швидко згасло:

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Ліцеїст: Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Ліцеїст:Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Ліцеїст: І тому в сім'ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Ведучий 1: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами

Ліцеїст:Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Ліцеїст:Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Ліцеїст:Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо

 

Ліцеїст:Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ліцеїст:Впохилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 

Ліцеїст: Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила



Його малого й зажурилась...

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І бог почув молитву ту,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну ліру.

Ліцеїст: «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся богу...

І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

Ліцеїст:Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Ліцеїст:Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Ліцеїст:Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Ліцеїст:Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші Про людську біду.

Та малює й пише Він таємно там.

Гнівні його вірші Страх несли панам.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

Ліцеїст: Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!

Ліцеїст: Схаменіться,…Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.

Ліцеїст: Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває, Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

 

Ліцеїст:Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

 

Ліцеїст:І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пам’янути

Незлим тихим словом.

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Ведучий 1:Він давно уже спить

На чернечій високій горі.

Крізь часи проростаючи,

Нам «Кобзаря» читає.

Він не з бронзи, Він в плоті,

Він – вічний шматочок землі.

 

Ліцеїст: Спи спокійно, поете! Україна твоя

Вже розправила крила орлині.

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні в чужій самотині.

 

ІІ частина

Ведучий: Шевченкове життя – це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне, які перепони воно може здолати та який страх може викликати у ворога. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником. Спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові.

Ведучий 1: По-народному глибинне шевченківське слово — то невичерпна скарбниця поетичної мудрості й краси. І нині викликає зачарування і подив, як у звичайному вірші Шевченка поєдналися простота і геніальність, ніжність і полум’яність, гірка сльоза і прометеївська сила волі.

Ведучий 2:«Думи мої, думи мої...». Цими словами починався перший рядок уперше виданого «Кобзаря». Поетичний геній Шевченка дав початок світовій історії нашої української літератури. Тож давайте погортаємо сторінки «Кобзаря», глибше відчуємо в них красу рідної землі та любов поета до України.

Ліцеїсти читають поезії «Зоря моя вечірняя», «Над Дніпровою сагою», «Минають дні, минають ночі», «Заросли шляхи тернами, «Доля».

Ведучий 1:Біографія Шевченка усім відома. Юнаком він був на чужині, там з’явились і перші твори. Але серце поета, разом з усіма його почуттями, сподіваннями, щодня й щогодини було в Україні. Без України поетове серце не могло ні співати, ні сумувати, до неї поривалось і співало.

Ліцеїст: Думи мої, думи моіі.

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

Ліцеїст: Ми не забули тебе, Тарасе,

Черпаєм правду в твоєму слові

І збережем ми для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.

Не раз стинались ми з ворогами,

До долу гнулись криваві рани,

І всім здавалось, ми вже не встанем,

Та воскресали, бо був ти з нами.

 

Ведучий 2: Шевченко був фізично надломлений в’язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя До останніх днів залишався таким, яким був від початку, - непримиренним та відважним. І це настільки дивовижно, що складно сказати, що варто поціновувати вище: його поетичний геній чи його надзвичайну мужність.

 

Ведучий 1:172 роки тому побачило світ перше видання «Кобзаря» - книги, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. За життя поета вона видавалася тричі і кожного разу містила більшу кількість творів. У першому виданні «Кобзаря» 1840 року було лише вісім віршів, балад і поем. У 1844 році було видано «Чигиринський кобзар». І тільки в 1860 році, незадовго до смерті поета, вийшло нове, найбільш повне прижиттєве видання «Кобзаря», до якого увійшли 16 творів. Для порівняння зазначимо, що сучасні видання містять 228.

 

Ведучий 2: «Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь наповнений прагненням волі, передчуттям її неминучості. Поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не стане для неї за норму існування.

По "Кобзарю" отім старім
Учились грамоті щасливо;
Росли задумані від "Дум",
Гострили гнів за Катерину
І клали в серце тихий сум
За слізну долю удовину
Нам снились Ґонтині сини,
Що Батько вбив за честь і волю, —
Сувора правда давнини
Ішла, мов клятва, в нашу долю.
Учні виконують пісню "Думи мої..."

Ліцеїст :
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині...
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль,Боже,
То дай злої, злої!

 

Ведучий: До «Кобзаря» увійшло багато творів, але хочеться згадати баладу «Причинна», що належить до ранніх творів Шевченка (написана 1837 року, надрукована 1841 року в альманасі «Ластівка». Хочеться згадати тому, що уривок з цієї балади «Реве та стогне Дніпр широкий…» став всесвітньовідомою піснею. Немалу роль у цьому відіграла та обставина, що Шевченко у початкових рядках балади малює образ могутнього Дніпра, найбільшої ріки України, уособлення величі й краси рідної землі.

 

Ведучий 1: Одним з тих. хто невтомно пропагував творчість Шевченка і, зокрема, його «Причинну», був видатний український театральний діяч, актор, режисер, драматург, засновник першого українського театру Марко Кропивницький. Він неодноразово натхненням читав Шевченкову поему «Причинна», і йому запала думка вибрати з неї окремі рядки і написати на них пісню. З поеми було вибрано уривок «Реве та стогне Дніпр широкий» і через деякий час створено мелодію, яку тепер знає весь народ.

 

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилі підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де – де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

 

 

Ведучий 2:Шевченко — це наша душа, наша мудрість, це наша сила, які б нещастя й муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо буде з нами Тарас Шевченко, його заповіт.

Ведучий 1:Нехай же в кожній хаті на чільному місці лежить «Кобзар», хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка, щоб слово Тарасове світило старому і малому, щоб слово його не забуте і нині, вічно ходило по Україні. Та освятиться душа наша великою мудрістю безсмертного генія великого народу!


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!