Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Що робить Декарта ключовою фігірою філософії Нового часу?



Рене да Карт (лат. Картезій) (1596-1650) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог, психолог; назва його вчення – картезіанство; найважливіші праці: «Роздуми про метод», «Начала філософії», «Пристрасті душі».

=задає дослідницьку програму редукціонізму, тобто прагме різноманітність дійсності звести до обмеженої кількості просотих елементів та принципів їх узгодженості;

=онтологія Декарта дуалістична, тому що він вбачає в основі всього створеного дві субстанції – матеріальну (характеризується протяжністю) та мислячу (духовна);

=обидві ці субстанції створені абсолютно-духовним початком – Богом;

=духовна субстанція універсума зосереджена в душі людини, вона визначає нашу здібність мислити;

=тіло людини, як і все в межах створеного, матеріальне;

=у Декарта не просто дуалізм душі та тіла, у нього дуалізм душі і світу, своєрідний раціоналістичний індивідуалізм;

=вважає, що реально існує у Всесвіті тільки одиничне, вирішує питання універсалій ближче до концептуалізму та номінілізму;

=ідею Бога трактує з позицій деїзма, тобто Бог побудував універсум – складний механізм, надав йому першопоштовх. Рослини, тварини, людські тіла – суть механізми. Майстерно зроблемі тварини-автомати в принципі мало чим відрізняються від справжнього існуючого живого об’кту чи суб’єкту;

=створює механістично-геометричну картину світу;

=відмовляється від принципу теологізму на користь принципу причинності, тому що вважає, що в самій природі немає цілі, тому питання «для чого?» треба замінити питанням «чому?»;

=антропологія Декарта дуалістична, тому що людина складається із нематеріальної непротяжної душі – мислячої субстанції, яка безсмертна, мисляча, має свободу волі, та тіла – матеріального, протяжного, діючого рефлекторно, як механізм, що обумовлює тягу людини до задоволеню та користі.

Душа – сутність людини, «рос. если бі тела даже вовсе не біло, душа не перестала бі біть всем тем, что она есть»;

Человек отличаеться от автомата оп целенаправленной деятельности и речи.

=формулює проблему психофізіологічного паралелізму: як можливе узгоджене в діяльності та взагалі узгоджена взаємодія душі та тіла, якщо їхні субстанції різні?

=шукає місце думки, душі, навіть вважав, що це шишковидна залоза в мозку, в решті решт він проголошує, що узгодженість в діяльності душі та тіла – це Боже диво;

=гносеологія Декарта раціоналістична: пізнання – це пошук розумом істини. Шляд до істини відкриває науковий метод. Істина – всезагальна, необхідна, абсолютна;



=всезагальне та необхідне не можна вивести із досліду, фундамент для істини знаходиться в самому розумі;

=визнає існування вроджених суджень та понять, але це неготові ідеї, а зачатки думок, вони мутні, для їхнього просвітлення потрібний природнє світло розуму, який з’являється тільки у дорослих;

=в самому розумі є вищий критерій істиності – визначеність (рос. очевидность), ясність, чіткість того, що вбачає інтелектуальна ітуїція;

=пропонує великий мислительний експеримент, який відкриває в індивідуальному розумі міцні основи пізнання. Це його методологічний сумнів: cogito ergo sum – мислю, значить існую;

=сутність методологічного сумніву Декарта: можливо засумніватися у всьому, але безумнвним є сам факт сумніву, який є актом думки. Мислить суб’єкт – «Я мисляче», тобто, мисляча дудша, яка поза просторова, позачасова, неподільна, вічна, тобто безсмертна. Висновок: я сумніваюсь, значить, міслю, значить існую як безсмертна душа. Акт сумніву – свідотцтво недосконалості людини та її думки, а недосконалість існує тільки відностно досконалості. Так в Розумі проступая ідея Абсолютно досконалого, благого духовного Бога. Бог не може брехати, тому ідеї, які є в душі теж достовірні;

=в праці «Роздуми про метод» формулює правила свого методу істинної дедукції: 1) приймати за істинне тільки те, що пізнається інтелектуальною інтуїцією безсумнівно, ясно та чітко; 2) місленно розділити досліджуємий об’єкт на прості елементи; 3) поступово йти від простого до складного; 4) послідовно перераховувати усі ланки, скласти детальний перелік (енумерацію), не пропускати жодного елементу.

=представники раціоналізму: Бенедикт (Барух) Спіноза, Готфрид Вільельм Лейбніц.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!