Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Характеристика Східної цивілізації. 6 часть



прусський, які перепліталися між собою. Утворення монополій було не випадковим, а об’єктивним, закономірним процесом у ринковій економічній системі. Сама конкуренція продовжує монополістичні тенденції, штовхає підриємців до захоплення домінуючих позицій на ринку.Монополія— це окремі наймогутніші підприємства або об’єднання підприємств, що виробляють переважну кількість продукції певного виду і тому впливають на процес ціноутворення і отримання високих прибутків. У ринковій системі монополії виступають у вигляді картелів, синдикатів, трестів та концернівяк нових форм господарювання щодо вир-ва, збуту продукції, керівництва підприємствами.

Зі збільшенням розмірів підприємств та впровадженням нової техніки зростає потреба в грошових коштах, виробництво одноосібних підприємств вже не задовольняло вимог часу. За цих умов стало необхідним залучення сторонніх капіталів через випуск акцій. Виникає колективна акціонерна форма приватної власності, яка набуває значного поширення. АТ накопичують кошти, посилюють концентрацію капіталу. Володіння акціями дає можливість брати участь в управлінні підприємством та одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів. Таким чином, акціонерна форма власності стала відігравати основну роль у розвитку економіки


59. Дайте хар-ку причинам та змісту промислового зростання Німеччини наприкінці ХІХ ст. Розкрийте ознаки соціального напрямку політичної економії як передумови ґенези інституціоналізму.

Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феод пережитків були створені сприятливі умови для за­вершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Перш за все, уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю країни, кіль­кість студентів в університетах і вищих технічних закладах зроста­ла особливо швидко. Великими були державні видатки.

Середня та вища освіта стала міцним підґрунтям для розвит­ку науки й розповсюдження її досягнень в економіці. Внаслі­док розвитку освіти в кінці XIX ст. Німеччина стала батьків­щиною багатьох світових наукових відкриттів, зокрема теорії відносності А. Енштейна, квантової теорії у фізиці М. Планка, теорії електромагнітних хвиль Г. Герца, відкриття Рентгена та створення нових технологій, машин і апаратів для промисловості. Так, німецькими винахідниками в 70—-90 роках XIX ст. були створені динамо-машина, двигун внутрішнього згорання, дизель, трамвай, електродвигун та інші, які мали величезний вплив не тільки на ек розвиток Німеччини, але й усього людства.



Демографічна ситуація в країні була досить стабільною. Цьо­му сприяла політика держави, церкви та загальне піднесення Життєвого рівня.

З розвитком промисловості особливо швидко зростає міське нас-ння. Якщо в містах у 1871 р. мешкало 36,1 %, то в 1910 р. — 60 % нас-ння країни.

У 70—80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграр­но-індустріальної на індустріальну-аграрну державу і завершу-і її.ся промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і зосередила увагу на розвитку галузей важкої промисловості, особливо виплавки чавуну та сталі, машинобудуванні, зокрема, верстатобудуванні.

Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної про­мисловості. На початку XX ст. Німеччина вже випереджає Англію за виробництвом сірчаної кислоти, фарби, синтетичних барв­інків, Швидко розвивається фармацевтична промисловість.

Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації вир-ва та утворення монополій. Останні виникали, в основному, у формі картелів і синдика тів. Особливо велика роль належала картелям.

Картель, як форма монополії, передбачав об'єднання кількох господарюючих суб'єктів однієї галузі, які домовлялися про част­ку кожного в загальному виробництві, ціни на товари, ринки збуту, обмінювалися новими технологіями. Утворення картелів у Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги.

Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулю­ванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу.



У 70—80-х роках XIX ст. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національ­ного виробника, водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіта­лу за кордон.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, ти ча ЗО років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробницт­во зріс у 3,1 рази А це зумовило потребу у великій кіль­кості сировини та ринків збуту товарів. Уряд Німеччини під­гримує агресивність вітчизняних монополій. У 1894—-1895 рр. країна захоплює ряд територій в Китаї, 1899 р. — Маршалові острови, 1911 р. — частину Камеруну в Африці.

Отже, ряд зазначених факторів позитивно вплинув на ек розвиток Німеччини в кінці XIX ст., дав їй можливість і гати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію.

Така ситуація була зумовлена активним втручанням держави у Всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Фактично після об'єднання Німеччини тут формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний літр всієї господарської системи— контролює економіку і сприяє її розвитку.

У нових історичних умовах кінця XIX— початку XX ст. ш і впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилась нова історична школа та соціальний напрям економічної думці Це було пов'язано з особливим періодом розвитку, коли монополізація спричинила різку поляризацію доходів нас-ння і внаслідок цього загострилися класові суперечності.

Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою — вона зосереджувала увагу на важливо му значенні всіх соціальних інституцій. Потрібно нагадати, що концептуальним підходом класичної школи до цих питань був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут сусп-ва — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похід­ним від загальносуспільного.

Започаткування соціального напряму в екон дослі­дженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, мо­нополізацією економіки та розповсюдженням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас нас-ння євро­пейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціаль­ного Захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності та захи­сту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення шля­хом державного регулювання суспільного життя.

Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній еко­номії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований, у першу чергу, на вирішення таких практичних проблем:

• соціальний підхід до аналізу господ явищ, дослі­дження економіки як частини соц системи, підвищена ува­га до проблем соц справедливості;

• заперечення об'єктивних екон законів та такої самої обумовленості соціальної поведінки людей;

• визнання примату неекон факторів соціально - екон розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованих етичним нормам;

• активний захист приватної власності, заперечення експлуа­тації найманої праці та визнання можливості соціально-екон прогресу ринкової економіки шляхом соц реформ та державно-правового регулювання.

І найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями істор школи та соц напряму, є той, що ці теорії мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індиві­дуальною, провідну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними. Соціаль­ний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму екон думки— інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.


60. Охар-йте фактори лідерства економіки США кінця ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні досягнення американської школи маржиналізму.

Особливо швидко наприкінці XIX – на початку XX ст. роз­вивалася економіка такої порівняно молодої країни, як США, що утворилася в 1776 р. у результаті війни за незалежність англійсь­ких Північноамериканських колоній. Надзвичайно важливою по­дією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна (1861—1865 рр.), головним економічним на­слідком якої було скасування рабства для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку. Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862 р. Гомстед-акта, за яким кожний грома­дянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом п'яти років ця земля проду­ктивно використовувалася, вона переходила у власність фермера. Завдяки цьому закону було створено велику кількість фермерсь­ких госп-в, які використовували вільнонайману працю, що сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку та збільшенню вир-ва сільськогосподарської продукції, створенню місткого ринку для вир-ва сільськогосподарських машин, добрив тощо.

Позитивно на народногосподарський розвиток США впливало природно-географічне положення: наявність великої кількості природних ресурсів: лісу, річок, озер, родючих ґрунтів, сприят­ливі кліматичні умови. Крім того, велике океанське узбережжя та близькість слаборозвинутих південно - та центральноамериканських держав сприяли розвитку міжнародної торгівлі та забезпе­чували місткий зовнішній ринок.

США активно впроваджували в економіку, особливо у проми­словість останні досягнення в галузі науки та техніки, були піо­нерами впровадження масового вир-ва, стандартизації, різ­них методів інтенсифікації праці, що було насамперед обумовле­но слабкою заселеністю території США та високим рівнем заро­бітної плати через нестачу кваліфікованої робочої сили. Цей са­мий чинник обумовив активну імміграцію в-країну кваліфікова­них спеціалістів з Європи, що позитивно впливало на місткість внутрішнього ринку. За XIX ст. нас-ння США зросло в 14 ра­зів, тоді як у Європі тільки вдвічі.

Сприяло піднесенню промисловості США, особливо важкої, й прискорене залізничне будівництво. За 1870—1913 рр. довжина за­лізничної колії збільшилася у 8 разів, залізниці з'єднували всі райо­ни країни. Це позитивно впливало на розвиток таких галузей, як ме­талургійна, машинобудівна, вугільна. Наприкінці XIX ст. у США швидко завершується процес індустріалізації, що, у свою чергу, ве­де до прискореної концентрації промислового капіталу та монополі­зації промисловості, в основному у вигляді трестів.

Велику роль в економічному житті країни відігравали банки, активно відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Створюються дві найпотужніші фінансові гру­пи — Моргана та Рокфеллера, вплив яких був надзвичайно висо­ким. Вони володіли залізницями, нафтовими, металургійними, машинобудівними, автомобільними та іншими компаніями, роз­поряджалися підприємствами видобувної промисловості, трима­ли під контролем річкові та морські перевезення.

Позитивну роль в економічному піднесенні США та перетво­ренні їх у провідну індустріальну державу світу відіграла також протекціоністська політика уряду, яка захищала власних підпри­ємців від конкурентів установленням високих митних зборів на готову продукцію та сприяла притоку в країну іноземного капіта­лу (передусім англійського та французького).

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний амери-канський варі­ант теорії граничної корисності. Засновник - професор Колумбійського університетуДжон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899). «Проблеми моно- полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою ПЕ називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що роз­поділ сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад нас-ння, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби нас-ння. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу. На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капі­тальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал і капітальні блага). За умов статики під-кий прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли 1-ий найнятий робітник ство­рює продукт в-стю в 10$, то другий — у 8$, третій — у 6$ і т.д. Прод-сть праці останнього робітника є граничною прод-стю праці. Робить висновок, що гранична прод-сть праці буде тим нижчою, чим більше на-йнято робітників, а зар-пл робітників визначати-меться граничною прод-стю праці. Тобто свою теорію зар-пл він будував також на підставі з-ну спадної прод-сті праці. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.


61. Охар-йте загальні риси господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Теоретичні досягнення кембриджської школи.

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втра­чає свою промислову першість на світових ринках, якою вона кори­стувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фаб­ричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростан­ня промислового вир-ва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років середньорічний при­ріст промислової продукції тут становив 3,4%. то з початку 70-х ро­ків і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшу­ється. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини світової промислової продукції, то в 1914р. — тільки одну сьому.

Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі здійснила промисловий переворот і в період, який розгля­дається, її промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного капіталу, стримувало запровадження досяг­нень науки та техніки. Також досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові ринки. При збереженні по­літики фрітредерства з боку Англії, це звузило ринки для англій­ських товарів, особливо якщо врахувати те, що США і Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чому могли знизити собівартість своєї продукції і перетворити продук­цію Англії у неконкурентоспроможну.

Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешево­го американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку її економіки, робило залежною від змін цін на світовому ринку сільськогосподарської продукції.

Негативно впливало на розвиток англійської економіки також недооцінювання значення використання електроенергії. Наслід­ком цього була низька енергоозброєність праці порівняно зі США та Німеччиною, особливо в старих галузях економіки.

Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній еко­номіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових кош­тів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для за­лучення заощаджень трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозво­ляється випускати акції номіналом до 1 ф. ст. Уже на початку XX ст. акціонерний капітал стає домінуючим у всіх галузях промислового вир-ва. Таким чином створюються передумови монополіза­ції промисловості, насамперед у нових галузях (трубопрокатне ви­робництво, хімічна промисловість), а також у воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях англійської про­мисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.

Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений низкою причин, серед яких:

ü можливість для підприємців отримати надприбутки без знищення конкуренції, вивозячи капітал у колонії;

ü відносний занепад вир-ва у старих галузях, передусім у видобувній, а саме з цих галузей і розпочинається монополізація;

ü англійська економіка традиційно орієнтована на експорт, а експортні галузі погано піддаються монополізації.

Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх бан­ківських капіталів країни.

У результаті частка Англії у світовому промисловому вироб­ництві впала, вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств нас-ння продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних капіталовкладень збільши­лися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх видатків дер­жавного бюджету.

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембридська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століттяАльфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний.У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. А. Маршалл запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» і дав власне визначення цієї науки: політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту». У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої.У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття споживчого надлишку, під яким розуміє додаткову суму до сплачуваної ціни, яку він (споживач) згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі . Фактори вир-ва, на думку Маршалла, — земля, праця, капітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі вир-ва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для вир-ва цього товару». Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи вир-ва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів вир-ва — земля, праця, капітал і підприємницька діяльність — також підлягають дії попиту і пропозиції. Фактори вир-ва (включаючи працю) створюють справжню вартість вир-ва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність. Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби вир-ва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах вир-ва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.


62. Ек розвиток Франції в кінці ХІХ – на початку ХХст. Математична школа маржиналізму.

Ост чверть 19-поч 20ст для Фр характеризувалася подальшим зрост дух-культ рівня франц нації під впливом ідей франц просвітництва,творів літератури мистецтва.

Вересень 1870-1914рр-посилився робітничий та соц. Рух,створ соціал партію,зростала роль профспілок. До сер 20ст Фр за обсягами промисл в-цтва – 2місце,напри 19ст – 4місце

Франц-пруська війна 1870-1871рр затримала розвиток ек. парцелярний характер її с/г – слабкий розвиток товарн та зв'язок з ринком,площа землі – 1,2га. Форми орг. госп- монополії у вигляді синдикатів і картелів (синдикат – це обєдн кількох підпр однієї галузі промисл ,він створ з метою усунення конкур через установл контролю за ринком і отрим монопольно високих прибутків. На поч. 20ст у розв важкої промисл в-цтва та застосув нової техніки,що влинуло на розвиток автомобілебуд,електротехн,суднобуд,верстатобуд. Причина відставання Фр-суттєві витрати на колоніальні витрати(авантюри),розв цих питань держава намагається здійснити за рахунок зб податків,це призведе до зниж життєвого рівня трудящихся. Фр вивозила капітал за кордон. Швидкими темпами відбув процес концентрації та централізації банківського капіталу («Французький банк»). Фр банки спрямовували кошти на лихварські операції,надаючи позики іноземним державам під високі відсотки. Фр була на 2 місці за обсягами експорту капіталу. Лихварський характер підтвердив велику к-сть рантьє,які володіли цінними паперами. Наприк 19ст задля підтримки вітчизн експорту уряд Фр переходить до політики протекціонізму. Фр залишилася агр. – індустр країною з слабкорозв промисловістю, і з 2 місця напри 19ст у світі за обсягами промисл в-цтва на 4 місце.

Математичні концепції ПЕ беруть початок у пра-цях Кур­но і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та про­д-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концеп­ції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в еконо­міці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарецьД. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німецьЙ. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги ре­презентують праці великого французаЛеона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринко­вий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко­вий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку вза­ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-с­тю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором про­порцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівнова­ги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він пока­зав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ре­бує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або по­слуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне за­доволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кож­ного товару або послуги — = змінним витра-там, які зро­блено в процесі довготривалого В.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!